Самковський знизав плечима.
— Які невідкладні справи можуть бути в москвофіла і жидоненависника? — запитав шеф.
Комісар вже повільніше витер чоло, мовби боючись порушити порядок думок усередині.
— Беремо їх усіх? — обережно запитав він.
— Ні, в жодному разі, — наказав Вістович, — відпустіть його і накажіть філерам простежити, куди він так рветься. Як тільки дізнаєтесь, миттю дайте знати мені.
Телефон задзвонив, коли було вже за північ. Вістович, якому вдалося поспати якусь годину, миттю зірвав слухавку.
— Погулянка, дім сорок, — почув він голос Самковсього, — наш москвофіл щойно туди зайшов.
— Зараз буду! — відповів поліціянт і, перевіривши набої в своєму «браунінгу», кинувся з кімнати сходами у вітальню, а звідти вибіг на вулицю, де стояв поліційний «Roadster». Вскочивши в авто, він назвав поліцейському за кермом ту саму адресу, яку почув від Самковського, і водій миттю завів двигун.
Тільки коли вони рушили, Вістович згадав, що саме на Погулянку, 40 перебрався Редль, за словами полковника Ронге. Як несподівано замикалося це коло, і яка необачність з боку колишнього начальника галицької контррозвідки! Це ж треба призначити зустріч москвофілові у своєму будинку.
Вістович наказав зупинити авто біля брами Личаківського цвинтаря і далі вирушив пішки. Самковський чекав його в кінці вулиці Кохановського. Вілли Погулянки знаходились за кількасот метрів від них.
— Як наш москвофіл? — стишеним голосом запитав Вістович.
— Вже біля того будинку, — так само тихо відповів комісар, — але всередину не заходить. Видно, чекає на когось.
— Було б добре схопити їх на порозі. Якщо вони забарикадуються в тій віллі, ми до ранку їх не викуримо. Скільки тут наших філерів?
— Шестеро, — відповів Самковський.
— І нас двоє, разом восьмеро. Маємо впоратись.
Чоловіки обережно наблизились до будинку під номером сорок, і Вістович, щосили напруживши зір, розгледів у темряві одиноку постать за декілька кроків від вхідних дверей.
— Досі чекає, нам пощастило, — прошепотів комісар.
— Головне, щоб їх виявилось не більше, аніж нас, — відповів шеф.
Проте невдовзі з'явилася тільки ще одна тінь, яка стишено привіталась з москвофілом.
— Беремо засранців, — посміхнувшись, сказав Вістович.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небо над Віднем» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Небо над Віднем“ на сторінці 58. Приємного читання.