Розділ «Небо над Віднем»

Дмітров болісно взявся за голову. Це ж треба! Для такої справи найняти агента Evidenzbiiro.

— Дай сюди руки, — наказав Габор, дістаючи з-за поясу кайданки.

Росіянин слухняно простягнув йому обидві кисті. Втім той, подумавши, використав тільки одну, пристебнувши його до сидіння наскрізь прошитого кулями «Адлера», за яким ховався ще кілька хвилин тому.

Підібравши з землі його пістолет, Габор наблизився спершу до вбитого Лайоша, а потім до сербів. Найпевніше, тіла доведеться залишити тут, щоб уникнути клопотів... Слід тільки забрати усі документи.

Габор зметнув рукавом з сидіння осколки лобового скла і сів за кермо. Намацавши ключ запалювання, він обережно його повернув і затамував подих. «Адлер» заскреготів і одразу ж замовк, після чого залунала добірна угорська лайка. За хвилину Габор повторив спробу, але все закінчилось так само.

— Може пальне закінчилось? — припустив Дмітров.

Угорець презирливо хмикнув, але вирішив перевірити. Виявилось, що той був правий. Заливши бак, Габор повернувся за кермо, і знову спробував завести двигун. Цього разу йому вдалося.

Ввімкнувши фари, він розвернув авто і вивів його на широку дорогу, що вела до Унгвара. Неквапно подолавши досить незначну відстань, вони в'їхали до міста. Тут Габор орієнтувався значно краще. За чверть години він зупинив «Адлера» біля головного постерунку поліції. Заспаний черговий довго не міг збагнути, чого від нього хочуть, доки Габор не відвів його вбік і тихо, щоб не почув Дмітров, промовив кілька слів. Після цього той миттю збадьорився і побіг дзвонити шефові. Ще до настання світанку росіянин опинився в одиночній камері, без шнурівок, поясу і краватки, як того вимагав регулямін.

О сьомій годині його розбудив Габор. Чоловік був поголений і мав на собі нову сорочку.

— Як спалося, пане Дмітров? — лицемірно запитав він, знаючи вочевидь, що той не стулив повік.

— Чудово, — буркнув той.

— Як гадаєте, консул ще в небі чи вже приземлився?

— Думаю, ще в небі.

— А куди прямує той дирижабль? До Варшави?

Росіянин, змовчав.

— Хоча ні, стривайте, Ніколаєв говорив, що не хотів би повертатись в Росію. Отже... До Кракова? Ні, надто близько. До Берліна? Надто далеко... До Відня?

Знову була мовчанка.

— Я запитав, чорт забирай, до Відня чи ні? — гримнув угорець.

— До Відня, — підтвердив арештований і нервово захитався на стільці.

Габор посміхнувся і закурив.