Розділ «Небо над Віднем»

— Не «на кого», пане Чемере, а «на що», — весело виправив його той.

— Он як? Тоді на що ми тут чекаємо? — в тон перепитав Габор.

Консул звів очі до неба, де багряніли продовгуваті стрімкі хмари в останніх променях вже зниклого за горизонтом сонця.

— На дирижабль, — промовив Ніколаєв, — координати, які ви вранці отримали радіограмою, передав капітан цього повітряного корабля. Я, на жаль, не зміг прибути до початкового пункту маршруту, тому попросив підібрати мене по дорозі. На думку капітана, саме тут найзручніше для цього місце. От і чекаємо...

Габор і Лайош здивовано глянули на консула, а той відповів, як їм здалося, дещо зверхньою посмішкою.

Невдовзі стемніло, і серби розвели під руїнами вогонь. Наближалась північ. Ніколаєв дістав з машини валізу і вдягнув рукавиці. Схоже, він був упевнений в пунктуальності капітана дирижабля, тому очікував появи корабля рівно о півночі, час від часу поглядаючи при цьому на годинник.

— Не забудьте про другу частину нашої угоди, пане Чемере, — нагадав він Габору, — мої сербські друзі повинні дістатись Лемберга.

Той відповів, що не забув. Консул знову звів очі до темно-зоряного неба, очікуючи, що от-от там з'являться вогні дирижабля. Втім, північ настала, а вогнів усе не було. Таким самим незворушним нічне карпатське небо залишалось і о першій годині, і о другій. Від доброго настрою росіянина не залишилось і сліду. Врешті, він понуро сів біля вогнища поруч із сербами. Надія на те, що дирижабль з'явиться цієї ночі потроху зникала, доки не зникла остаточно, щойно над Карпатами зійшло сонце.

— Якого дідька, якого дідька, — бурмотів Ніколаєв, — чому не з'явився дирижабль?..

— Можливо, їх щось затримало, — обережно припустив Лайош.

— Або ваш друг невірно визначив координати, — різко обрубав той.

— Пане Ніколаєв, що завгодно могло трапитись в дорозі... — розпачливо сказав науковець, — думаю, корабель затримався і з'явиться вдень.

— Цей дирижабль курсує тільки вночі, — з ненавистю сказав росіянин, — якщо він затримався, то мусимо чекати наступної ночі.

Сказавши це, він вклався спати на задньому сидінні «Адлера». Габор і Лайош спробували прогулятися поміж руїн, але одразу ж запримітили, що серби пильно за ними стежать. Довелося відмовитись від цієї думки, щоб не викликати зайву підозру.

— Треба тікати звідси, — тихо сказав Лайош, — і плювати я хотів на винагороду...

— Не поспішайте, — відповів йому Габор, — втеча може не вдатися, і ми тільки погіршимо своє становище. Ці серби затяті і не зупиняться навіть перед убивством.

— Господи, — проскиглив науковець, — я ж казав, що не варто було зв'язуватися з цим Дмітровим.

Габор промовчав. Вони повернулись до свого автомобіля, де в наплічнику зберігалась нехитра дорожня їжа. Попри не надто приємні обставини, їсти все ж хотілося.

— Як гадаєте, цей дирижабль з'явиться? — розжовуючи бутерброд, запитав Лайош.

— Думаю, з'явиться, — вирішив заспокоїти його Габор, — найпевніше, він затримався через вітер. Або ж виникли інші обставини... А оскільки пересуваються вони тільки вночі, то й зависли де-небудь, чекаючи сутінків, щоб вирушити знову.