Розділ «Небо над Віднем»

Коли вони повернулись до решти пасажирів, ті були знову зайняті розвагами і порожніми балачками. Власне тим, чим би займались, якби таки прибули до Відня. Тільки Міллер тримався дещо осторонь.

— Погляньте на них, — сказав той доктору, коли Шойман опинився поруч, — вони схожі на язичників, що галасом проганяють злих духів. Тільки для них — це духи нового руйнівного часу. Але хіба можна відігнати епоху, яка насувається?

Доктор з подивом подивився на нього. Той був чомусь блідий і нездоровий на вигляд. За інших обставин це б занепокоїло Шоймана, але тепер йому було байдуже. Спогад про Домініку потроху породжував нові хтиві бажання, і єдине, про що він зараз думав, це було її лоно.

Можливо, якби він, огорнутий пристрастю до жіночого тіла, не занедбав свій лікарський обов'язок, то зміг би якось вплинути на подальші події, що трапились на борту «Саубхи». Хоча навряд... В будь-якому разі вже за мить доктор Пауль Шойман забув про лоно своєї коханки, як і про всі інші лона світу.

Ерік Міллер вийшов на середину зали і, діставши з кишені пістолет, голосно промовив:

— Свято закінчилось, панове. Далі ми не летимо.

Пасажири сприйняли це як жарт, хоч і дещо грубуватий, а тому дружно зареготали. Перечекавши регіт, Міллер продовжив:

— Вирушаємо назад до Станіслава, капітане.

Регіт залунав знову. Тоді чоловік натис на гачок. Гримнув постріл, і віконне скло розлетілось на друзки. Після цього запанувала тиша, було чути тільки безпомічне тріпотіння осиротілої штори.

— Іменем імператора усіх заарештовано, як пасажирів нелегального летючого засобу, — промовив далі Міллер, — а декотрим з вас доведеться відповідати і за дизертирство.

Чоловік виразно глянув на Шехтеля.

— Хто... хто ви... такий? — затинаючись сказав той.

— Я з Evidenzbureau[10], — сухо відповів той, — цього з вас досить.

На присутніх це справило більше враження, ніж навіть постріл. Тепер усі боялись не тільки промовити бодай слово, але й зрушити з місця. Натомість Міллер спокійнісінько всівся за стіл і поставив перед собою пляшку «мартеля». Кельнер тієї ж миті запопадливо підніс йому склянку, і певний час усі спостерігали, як він наливає в неї коньяк. Невдовзі підійшов інший кельнер, несучи в руках бульотку з чорною кавою. Після цього агент Evidenzbureau відклав убік пістолет і, не зводячи погляду з застиглої публіки, підніс коньяк до губ, проте не випив, а тільки вдихнув його аромат. Так само він вчинив і з кавою. Кельнери стали по два боки від нього, готові далі обслуговувати. Між тим Міллер сховав руку до внутрішньої кишені і дістав звідти сигару. Між глядачами, які ловили кожен його рух, пронісся легенький зойк.

— О, прошу вибачення, — спохопився він, ховаючи сигару назад, — я забув про заборону.

— Думаю, вам можна, — несподівано озвалася Емма Штайнер.

Міллер, як і всі решта, глянули на неї.

— Hi, правила одні для всіх, — заперечив він і, надпивши коньяку, продовжив:

— Капітане, ви чули наказ? До Станіслава.

Та перш ніж той встиг щось відповісти, жінка озвалася знову: