Розділ «Небо над Віднем»

— Не турбуйтесь, тільки ви знаєте, де вона в мене, — заспокоїла його Домініка.

— Так, пам'ятаю, — хриплувато відповів доктор.

— Несила терпіти до Відня, мусите глянути сьогодні.

— Сьогодні?

— Так, в моїй каюті. Я подам знак, чекайте...

З цими словами вона відійшла, глянувши наостанок йому увічі так, що доктор ледь не зомлів від пристрасті. Між тим пасажири знову взялися до розваг. Піаніст розпочав мазурку, кельнери заснували по палубі між присутніми, чоловіки затіяли гру в карти, а жінки завели безкінечні розмови про шалики і капелюшки. Словом, складалося враження, що затримка дирижаблю виявилась для них цілковитою дурницею, яка ніяк не вплинула на загальний настрій львівських втікачів. Або ж вони просто не дозволяли його зіпсувати перед прибуттям до Відня жодним обставинам.

Ніхто, звісно ж, не помітив зникнення Домініки і Шоймана. Ліновська непомітно для інших поманила його і пішла до своєї каюти. За кілька хвилин слідом за нею рушив доктор. Шойману довелося при цьому пройти повз пані Танатович. В цю мить він понад усе боявся, що вона зведе на нього свій порожній погляд і запитає, приміром, як той почуваються після такої шаленої ночі. Втім, на щастя, стара, як завжди, мовчки дивилася перед собою і не цікавилась нічим довкола.

Домініка вже була в ліжку, вкрита ковдрою і, щойно доктор зачинив за собою двері, рвучко її з себе стягла. Шойману сперло дихання — Ліновська виявилась зовсім голою. Побачивши його реакцію, Домініка засміялась:

— Що трапилось, пане докторе? Ваші пацієнти ніколи не роздягаються?

— Роздягаються, — відповів той, — але жоден з них мене так не збуджував...

— Достойна відповідь, — промовила та і провела рукою по своїх чудових стегнах.

— Де докладно у вас бородавка? — запитав Шойман, сам дивуючись своїй сміливості.

— Отут, — сказала Домініка і розвела ноги.

Доктор кинувся до неї, мов голодний вепр, і вп'явся вустами в її гаряче лоно. Ліновська застогнала, стиснувши голову коханця стегнами. Той шалено працював язиком, губами і навіть зубами. Врешті, відірвавшись, голосно видихнув і промовив:

— Немає тут ніякої бородавки.

— Знаю, дурнику, — засміялась Домініка і потягла його на себе.

«Ось вона, справжня нагорода за всі поневіряння», — подумав Шойман, відчувши; як проник у вологу жіночу середину. Трохи заважало черевце, але загалом він почувався відмінно. Ліновська прошепотіла щось непристойне для заохочення, і доктор щосили подався стегнами вперед.

Коли все закінчилось, в нього були причини гордитись собою. Домініка лежала вдоволена і з легким посміхом гладила йому плечі.

— Ти сьогодні значно краще поводишся, аніж минулої ночі, — раптом промовила вона.

Шойман стрепенувся. Проте Домініка й далі спокійнісінько усміхалась. «Вочевидь, вона мала на увазі його вправу з пані Танатович в коридорі. Бо звідки ж їй знати, що відбувалось перед тим в каюті...», — подумав доктор і заспокоївся.