Розділ «Небо над Віднем»

Шойман видихнув з полегшенням і поспішив до нього. Цахер зустрів того палючим поглядом. Шкіра на його обличчі натягнулася так, що здавалось от-от трісне, а жувальні м'язи сердито сіпалися.

— Ми домовились на десяту, пане докторе, — нагадав Цахер, — а зараз майже пів на одинадцяту.

— Пробачте, я...

«Сумнівався до останньої миті», — хотів сказати Шойман, але вчасно замовк.

— Я не сподівався, що за цією адресою виявиться психіатрична лікарня, — промовив натомість він.

— Ви хіба не львів'янин, чорт забирай?

— Ні.

— Гаразд, ходімо.

Цахер потягнув до себе важкезні двері і пропустив його в темний коридор.

— Мені дивно, чесно кажучи... — промовив Шойман і знову замовк, дослухаючись до свого відлуння.

— Що саме вам дивно? — запитав Цахер і, чиркнувши сірником, підніс вогонь до свого обличчя.

Воно тепер було таким зловісним, що лікар продовжив не одразу.

— Що саме вас дивує? — повторило це обличчя, вимовляючи роздільно кожен склад стримано-спокійним тоном, мовби його співрозмовником був псих.

— Чому ви запросили мене в... «дурку»?..

Цахер несподівано розреготався так, що в доктора захолола кров.

— Ви ж хотіли вирватися з цього провінційного світу, правда, пане Шоймане?

— Звісно, але я хотів зробити це в прямому значенні! — лікаря почала розбирати лють. — Якби я прагнув заховатись поміж хворими, то, принаймі, обрав би своїх пацієнтів!

Сире відлуння темного коридору насмішливо повторило цю розмову.

— Не турбуйтесь, докторе, — спокійно мовив Цахер, запалюючи другий сірник, — я вам пообіцяв, що ви опинитесь у Відні, і ви там опинитесь післязавтра. Навіть якщо зараз ви на Кульпаркові. Гроші принесли?

— Приніс, — обережно сказав Шойман.