Розділ «Прищепка на хвості»

— Єдине, про що я вас дуже прошу, — благав він зі сльозою в голосі, — не ходити надаремне у формі по відділах, аби продавці не психували. У нас, знаєте, колектив переважно жіночий, можуть трапитися випадкові обрахунки клієнтів.

Директора заспокоїли, розтлумачивши, що такого типу операції проводяться виключно у цивільному, з максимальним дотриманням секретності.

Взагалі, розпочати роботу універмагу на годину пізніше нас змусила сувора необхідність. Славетний торгівельний заклад, як відомо, вибудуваний на місці колишнього Євбазу, себто, єврейського базару. А це мало не найнижча у Києві (стосовно рівня моря) точка, не рахуючи Подолу. Тому наші слабенькі службові рації з цієї ями просто не дотягали до Управи. А прокладання додаткових телефонних ліній вимагало певного часу.

Природно, що напад на інкасаторську машину мав би відбутися вже надвечір, коли вся виручка перерахована, запакована і здана під розписку і охорону працівникам банку. Проте наших людей на бойові позиції було вирішено виводити не в останню хвилину, а мало не на світанку. Існувала недобра підозра, що спостережливі бандити можуть помітити підозрілу метушню і зайвих людей. Тому вчинили за принципом: краще «пере-», ніж «недо-».

Нарешті все було готове до зустрічі незваних гостей. На столі перед Генералом вишикувалася ціла батарея прямих телефонів з усіма потрібними, а також непотрібними службами. Коли ми рано-вранці займали заздалегідь визначені позиції в самому універмазі і навколо нього, то одразу побачили, що нас випередили. Ні, не грабіжники, а прості радянські спекулянти, котрим ліку нема. Щонайменше кількасот характерних осіб чатували під входами ще з ночі. Річ у тім, що задля вищезгаданого перевиконання плану дирекція випросила у міністерства не просто дефіцит, а супердефіцит — килими! Якщо враховувати, що до того цей товар розподілявся виключно через установи і організації з розрахунку «один килим на тисячу працюючих», то можна собі уявити, який ажіотаж знявся ще задовго до дня «ікс». Першим подзвонив до штабу начальник автоінспекції:

— За станом на восьму нуль-нуль жодної з украдених напередодні машин ще не виявлено.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв його Генерал. — Це означає, що злочинці виведуть їх зі схованок безпосередньо перед початком акції. Звичайно ж, зі зміненими номерами. А до речі, щодо номерів. Ви вже перевірили платні автостоянки?

— Завершуємо. Але тут така ситуація…

— Кажіть, не мніться. Ви ж не сватаєтесь, а доповідаєте.

— На даний момент виявлено стільки вкрадених номерів, що вистачить для автомобільного батальйону за штатним розкладом воєнного часу.

— Про це поговоримо завтра. А зараз працюйте згідно з планом перехоплення.

Ледь владнали цю проблему, об’явився начальник охорони універмагу.

— Товаришу генерал, доки те та се, можна на годинку пару наших міліціонерів узяти?

— Та хоч усіх беріть, все одно вони нам до вечора не потрібні.

— Спасибі велике. Бо тут прийшов товариш із відділу килимів, начальство здогадалося чеки на дефіцит заздалегідь у дворі виписувати. А то потім ці цигани з молдаванами нам тут смертовбивство влаштують. І ще, чого доброго, вітрини повиносять. А так ми поставимо наших хлопців, аби ніхто не пхався поза чергою…

— Чоловіче добрий! — не витримав Генерал. — Можеш сам там ставати чи лягати, тільки не мороч нам голову зі своїми проблемами. Знайшов — де й знайшов — коли. У тебе пару мільйонів можуть з-під носа вкрасти, а ти тут із своїми килимками. От уже точно хтось сказав: застав дурня Богу молитися, так він усім лоби порозбиває.

Начальник охорони натяк зрозумів, бо зник тої ж миті і пару годин нас не тривожив. Ми, в свою чергу, влаштувалися, якомога зручніше і приготувалися до довгого чекання. Рівно о десятій від торгівельних залів почулися дикі звуки, так наче зграя вовків переслідує чималий табун коней, на додачу в умовах гірської місцевості. Насправді ж це радянський народ, задерши штани, мчав до прилавків з омріяним дефіцитом. Полковник глянув на Генерала:

— Боюсь, що однієї інкасаторської машини на сьогоднішній виторг не вистачить. Доведеться викликати щонайменше дві. У нас прорахований цей варіант?

— Дозволю собі нагадати, товаришу полковник, що у нас прораховані всі варіанти. Навіть якщо ці гади вкрадуть у Жулянах пасажирський літак і сядуть на площі Перемоги.

Від автора: