120. ЭКСТ. КИЕВ. СТАНЦИЯ «КИЕВ-ТОВАРНАЯ». ДЕНЬ.
Товарняк стоял на станции «Киев-Товарная». Грузчики грузили ящики с томатным соком в рефрижераторы. Одна из упаковок разорвалась, жирные мухи летали над красной лужей, худые вокзальные собаки лакали еe. Тут же с деловым видом ходило несколько ворон. Большой чeрный ворон прыгал рядом с ними.
121. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.
— Мені самому ніколи не спадало на думку, що Галя... Хоча вона моя учениця, і я добре її знаю. Правда, мене більше цікавила мати, – сказал Лифанчук.
— Розумію, – сказал оябун. – Мабуть, це і є ваші особисті справи, – и он улыбнулся похабно.
— Від Матільди слід веде до одного покидька, – сказал Лифанчук холодно.
— І ви чекали на нього в цій богом забутій дірі, щоб звести рахунки і непомітно вшитися, – подытожил оябун. – Тактика тарантула.
Лифанчук кивнул головой.
— Прекрасно, містер Спайдермен, – сказал оябун. – Мені чомусь здається, що той, на кого ви чекали в своєму павутинні, і той, кого маю на увазі я – одна особа. Отже, в селі він не з’являвся, це означає, що він нічого не знає. А він би обов’язково з’явився, якби знав. У нас є шанс.
— Влад, – сказал Хуяма и похрустел суставами.
— Його звуть Влад? – спросил Лифанчук (крупный план, акцент).
— У нього багато імен, – сказал оябун. – А цей псевдонім він узяв на честь князя, його славетного пращура.
— Звідки ви все це знаєте? – спросил Лифанчук завистливо.
— Ми українська якудза, – сказал оябун гордо. – І ми знаємо все. Майже все. Ми навіть знаємо, що колись цей покидьок вчився в Китаї у знаменитого майстра. Чи не у вас раптом?
Лифанчук взмахнул палочками для еды, и поймал муху – на этот раз основательно. Муха перебирала лапками, пытаясь вырваться из плена. Лифанчук грозно посмотрел на муху, борясь с искушением раздавить еe, но потом отпустил. Молния, вспыхнувшая в его глазах, потухла.
— Влада над світом, – сказал он деланно холодно. – Це не вдалося навіть Чінгісхану.
— Ці придурки ще не знають, з ким зв’язалися, – сказал Хуяма самоуверенно.
— Ви називаєте вампірів придурками? – спросил Лифанчук. – Я завжди вважав, що вампіри – вища раса.
— Це вже не ті вампіри, майстре, – сказал оябун. – Ті вампіри, їхні предки, були уособленням елегантності. Якщо хочете знати, я не маю нічого проти них. Проте, їхні нащадки в процесі еволюції деградували. Зараз це звичайне сіре бидло. Смертельно небезпечне бидло.
— Чому ж ви не покінчите з ними? – спросил Лифанчук.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Африка, сни » автора Подерв'янський Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СЦЕНАРІЇ“ на сторінці 68. Приємного читання.