Розділ «Вдова узурпатора»

— Ти ж взагалі вмієш стріляти, приятелю? — Клюс вимогливо ткнув пальцем у живіт янвайця, ледве не зачепивши автомата. — У нас із Естою купа ворогів.

— Звичайно, приятелю, — Афарас навіть сполотнів від образи. — Звичайно, я вмію стріляти.

Я сильно в цьому сумнівалася, більше того, у мене були всі підстави підозрювати нашого янвайського друга у вихвалянні. Одна справа — використати людину як нічного сторожа у відносно безпечному містечку й зовсім інша — свідомо підставляти чужу голову під неприємності. Так, ми сіли в його машину, але це не значить, що він має розбиватися решту життя. Вистачить і нас із Клюсом.

— Отті, ви не любите чаклунства, ми з братом для вас кепська компанія.

— Не вір їй, приятелю, Ламас так і не навчив її чаклувати! — зовсім холоднокровно повідомив братик. — Просто вона хоче від тебе відкараскатися.

Найближча нянька — пухка білява дівиця в сірому картатому пальті й капелюшку «коробочка» перестала колисати дитину і вся обернулася на слух. Емі сердито засичав у її сторону. Я прискорила кроки. Ой, не встигнемо ми добратися до Філіпа!

— Відкараскатися від мене не так просто, — заявив янваєць. — Та й чи потрібно, якщо в цьому місті у вас немає жодного знайомого?!

Тут він помилявся, ми вже мали силу-силенну знайомих, але в певних колах. Невідомо, що гірше.

Сонце пригрівало не на жарт, і я б із задоволенням зняла накидку, але не хотіла привертати увагу зустрічних дам своєю відтягнутою кишенею спідниці. Досить того, що на Афараса косували всі, кому не лінь. Няньки сумлінно «строїли» йому очі, однак він був занадто захоплений суперечкою, щоб на це зважати. Так, якби не свято Місяця, неодмінно випросила б у Дано Іта посаду парадного шофера королівського двору! Білий мундир з позументами янвайцю б личив… Шкода, що в мене так мало часу.

Перспектива була ще занадто туманна, я просто боялася думати про неї всерйоз, але не можна втратити навіть такий незначний шанс. Я собі цього не прощу!

— Їсти хочу! — голосно заявив Клюс.

Якби він так їв вдома, давно б мав янгольські пухкенькі щічки! Ми ж поснідали в готелі! Втім, про що я говорю: останнім часом ми ведемо настільки бурхливий спосіб життя, що калорії витрачаються на одні емоції. По-моєму, Клюс має поганий вигляд після цієї проклятої лікарні. Навіщо я взяла його туди? А де було залишити?..

— Зрештою, мене найняв сам король! Вірно, приятелю? Ти ж кликав мене в охоронці?

Клюс кинув кота на землю, упер руки в боки й подивився з-під насуплених брів спочатку на Афараса, потім на мене:

— Якщо ви, двоє, не перестанете лаятися й зараз же не знайдете де-небудь їжу…

З королем краще не сперечатися, навіть якщо це твій власний брат. Маленьке кафе в самому центрі скверу мало в меню гарячі котлети й цілком пристойний вибір напоїв для дорослих, однієї дитини й одного нелюдя.

Барвиста вивіска «Амаданські няньки» спочатку трохи збентежила мене, але Афарас, ретельно розпитавши поліцейського, запевнив, що під нею ховається саме те, що нам потрібно. Після розмови з бездоганно ввічливим парубком-клерком, нас запросили пройти в тренувальний зал і трохи почекати.

Клюс побачив на стіні схрещені мечі, кинув Емі й у тихому захваті почав перевіряти пальцем гостроту лез. Емі сів на купу циновок, облизав лапу й почав умиватися, як звичайнісінький вульгарний кіт. Афарас подивився по сторонах, розправив плечі, постояв хвилин п’ять, потім знову зсутулився й почав вивчати тріщини в підлозі.

Увійшов Він. Я відразу зрозуміла: Афарас не помилився. Така хода буває або в танцюристів, або в професійних бійців.

М’язи перекочувалися під тренувальним халатом, наче говорячи про довгі години, проведені наодинці зі спортивними снарядами, цілком миловидне обличчя кричало про успіхи в жінок, а впевнений крок — про те, що тут Він почуває себе хазяїном.