Розділ «Рейс поза розкладом»

—  Ілка?!

—  Ілка, — підтвердив той самий голос із глибини свідомості.

Ватіш стис кулаки:

— Ти знав?!

— Знав, — спокійно відгукнувся Юккаго, — але я не маю права втручатись у ваші справи.

Ватіш так штовхнув передавач, що він жалібно дзенькнув.

— Вона вирішила, що так буде краще. Першого спостерігача, якого я сюди приводив, розстріляла охорона.

— Ти бачив?

— Я бачив і сказав про це.

Ватіш щосили охопив голову руками.

— Ні, — заперечив Юккаго. — Цього робити не варто. Тоді не буде кому передати тобі записи Норина, й ніхто не проведе тебе до печери, де нема улів.

— Не лізь у мої думки, — сказав Ватіш.

— Найшаановніша публіко, до-озвольте відрекомендуватися: Даруа Ватіш — колишній транспортний пілот третьої категорії, а нині лісовий бурлака зі стажем! — Дар спробував клацнути підборами, але в нього нічого не вийшло: бруд, що налип на чоботи, поглинув звук.

Подив в очах чотирьох закованих у скафандри підвищеного захисту людей змінився іншим виразом.

— Не треба так на мене дивитися, я не божевільний, і не треба стояти тут, на відкритому місці, й техніку вашу краще відігнати під дерева. Ще сьогодні вранці тут кружляв гелітер.

Патрульні негайно забрали крилату машину зі злітної смуги й накинули на неї маскувальну сітку.

— Це і є база? — спитав командир, оглядаючи розкидані вибухом стіни.

Ватіш потер колючу щоку.

— На місці Об’єкта нема навіть цього, — повідомив він. — Там лише велика яма, до якої краще не наближатися.

— Нас зустріли з розпростертими обіймами, — сказав командир, — дякували за порятунок планети від «купки недолюдків» і сумували через твою загибель.