Розділ «Рейс поза розкладом»

— Я не збираюся сидіти на Капариді до старості! З якого боку Об’єкт?

— Юккаго проведе тебе, — сказала Ілка зовсім безбарвним голосом. Потім підійшла до стіни й вийняла з ніші два схожі на поштовики передавачі. — Вони налаштовані один на одного. У нас під контролем «спокійних» тільки зв’язок із зовнішнім світом, тож шанси напоротися на пеленгатор незначні. Коли прийдете до Об’єкта, подай голос.

— Слухаюся, — клацнув підборами Даруа.

Не надто покладаючись на мою здатність до орієнтування в лісі, а можливо, й на терпіння Юккаго, Ілка вручила ще й компас, який теж витягли з болота онди. Ех, мені б хоч половину їхніх здібностей… тоді б тільки мене й бачили на «Талані», махнув би в косморозвідку… Стоп, знову відволікся.

Цікаво, цей Юккаго йде попереду чи позаду? А як я з ним порозуміюся — на пальцях чи на суміші капарського діалекту із загальногалактичним? А Василя теж він до Об’єкта вів? Тоді чому пристрелили тільки Норина? І взагалі, яку роль у всьому цьому відіграють онди? Заради чого виловлювали «ДЗ» з болота? Щоб я швиденько доклав, куди слід, і з планети забрали нелюбих поселенців?..

Коли в Кира перед носом майнула чергова летюча шишка, він не втримався й стрибнув слідом за нею в зарості. Даруа провів його замисленим поглядом і сягнув рукою до кишені, щоб дістати компас.

— Стій!

Вигук, який пролунав над самим вухом, припнув Дара на місці. Він завмер, всією шкірою відчуваючи холодок металу, що ввіткнувся в спину.

— Зброю!

— Нема в мене зброї, — тихо відповів Дар.

— Руки за спину!

Дар скреготнув зубами, коли відчув, як зап’ястя стягла міцна петля.

«Чого доброго, звикну до ролі вічного полоненого й літати не схочу, — подумки похмуро жартував Даруа сам із собою. — Сиди собі в якомусь підземеллі та байдики бий. Жодних тобі графіків, ніяких диспетчерів — суцільне задоволення».

— Повернися!

«Я тобі зараз повернуся. Я тобі повернуся, радосте спокійно вихована! Якщо у вас людських слів не сприймають, доведеться порозумітися іншими методами…»

Даруа обернувся й зустрівся очима з… Кралем.

— Де Ілка? — без вступу спитав той.

— Знов те саме! І досі небогу розшукуєте? Не набридло?

Замість відповіді Краль коротким, точним ударом жбурнув пілота додолу. Дар ледь не напоровся спиною на стовбур поваленого дерева, що наїжився голками.

— Які нервові плантатори пішли, — важко відсапуючись, зауважив він. — Востаннє зазначену особу я бачив у вашому будинку, хоча ми з вами дуже ретельно шукали її в лісі.