Розділ «Рейс поза розкладом»

— А ти вважаєш, що дотепер ми бігли? — здивувалася Ілка. — А що у вас тоді зветься плазуванням?

Кир відповів: «Кир-ря!», і я з ним погодився. Після цього ми продовжили подорож, яка дещо затяглася.

—  Ілко, а де ж наші водолази-аматори, де онди?

Ілка знов зупинилася й повернула до мене здивоване обличчя:

— Ватіше, у тебе з очима все гаразд? Як тебе взяли в космофлот?!

У цьому місці Кир знову мене випередив. Він роззявив пащу й вибухнув скрекотінням на зразок зіпсованого будильника.

— У тебе дуже балакучий другий пілот, — зауважила Ілка й знову рушила вперед.

— Не ображай мого колегу, — заступився я, — він хоч і не уль, але теж не вегетаріанець. То де ж твої онди?

— Ліворуч іде Юккаго, праворуч — його брат. Вони зустріли нас ще біля плантації.

Я подивився праворуч, але не побачив нічого, крім дерев, та й ліворуч були тільки шорсткі стовбури, обплутані сіткою ліан. Мені здалося, що Ілка сміється.

— Ти мене познайомиш із ними?..

Бараноїд киркнув і зіскочив з моїх плечей: на стежці виникли дві сіро-зелені постаті! Величезні очі, напівприкриті складками повік, — єдине, що виділялося на плямистих, лискучих обличчях, та ще вузька біляста смуга на тому місці, де має бути рот.

— Добридень, — ледве вимовив я, по-дурному всміхаючись.

Онди зникли так само нечутно, як і з’явилися. Розчинилися серед зелені.

— Ти їх не клич більше, — з докором сказала Ілка. — Їм і так сутужно вдень, а ти їх ще й на світло витяг!

Кир не надто доблесно горнувся до моїх ніг і тихо гарчав.

— Не тремти, — заспокоїла його Ілка, — вони таких, як ти, не їдять.

Насамкінець усе відбувалося, як у легкому тумані: куди йти й навіщо йти — абсолютно безглузді запитання. Онди йдуть поруч — зовсім природно, ліземо кудись під землю — так і повинно бути, розкритий контейнер з «дезом» — нудна буденність. Зате м’які прокладки з контейнера — казка.

Ватіш занурився в прокладки й миттєво заснув. Кир розгублено походив навколо пілота, злодійкувато огледівся, пригнувся і майже поповзом попрямував за Ілкою.

Підземний тунель тягся ще добрих кілометра півтора й скінчився люком, до якого вела драбина з вузькими металевими східцями.