Розділ «Твоя Марія… і Кіб»

— А чому смієшся?

— Я більше нічого не вмію, — відповів робот.

З усього арсеналу людської міміки робот обслуговування одержав тільки посмішку (інше програмою не передбачалося).

—  їжа залишилася внизу. Треба спускатися, поки її знову не знищив пацюк.

— Добре, — Марія підвелася, й тут її погляд знову наткнувся на брилу делара. — Кібе, ти можеш скинути цей камінь?

— Звичайно, — відповів Кібер.

— Тільки будь обережний, не підходь близько до краю.

Кіб узявся за важіль — брила ледь-ледь здригнулася, Кіб натиснув сильніше — брила нахилилась. Тоді він гойднув важіль на себе, від себе й наліг щосили. Пролунав погрозливий тріск, але брила нарешті зрушила, й повільно набираючи швидкість, покотилась донизу. Робот разом з уламком важеля полетів у озеро.

Там, куди гуркочучи докотилася брила делара, закрутились вогненні вихори, Марія подивилася на тіні, що чорніли крізь товщу блакиті, й почала спускатися.

Біля підніжжя скелі на неї чекав Бер. Завжди нашорошені вуха собаки зараз опустилися, хвіст понуро звис. Марія подивилася на Бера, пес на неї, потім обоє відвернулися. Дівчина опустилась на пісок і бездумно вп’ялася поглядом у танок «красунь». У душі розливалися чорна порожнеча й утома.

Раз-два-три, раз-два-три — спалахував і згасав ланцюжок вогнів. Раз-два-три, раз-два-три — хвилі болю. Раз-два-три, раз! Хмари біля делара запалахкотіли нестерпно яскравим світлом, звереснув собака. Марія підхопилася й заціпеніла: з блакитного озера, гублячи по дорозі шматки блакиті і відчайдушно посміхаючись, Кібер обслуговування тягнув людину!

— Кі-ібе!

Кіб підвів голову й перестав усміхатися.

—  І чого ж ви всі падаєте? — спитав він бридким рипучим голосом. — Тільки мені й клопоту: що тягати вас із води.

— Кі-ібе, ти живий? — губи Марії здригнулися, сльози одна за одною покотилися по щоках.

— Я не живий! — осатаніло заперечив Кіб. — Я — субкібернетичний!

Він досить безцеремонно пожбурив людину на пісок і почав трусити.

— Що ти робиш? — дівчина все ще ковтала сльози.

— Надаю першу допомогу потопаючому.

— Але ця людина вже кілька років як мертва!