– Для вас два місяці – великий термін? – з посмішкою запитав Ярослав.
– Так. Особливо, коли не маєш змоги побачити рідних тобі людей.
– Я хотів би попросити вибачення у вас, – несподівано для себе вимовив Ярослав. – Я був не надто люб'язним.
– Не варто. Я не повинна була надокучати запитаннями.
Автобус почав знижувати швидкість і за хвилину неспішно котився вулицями Корчової – маленького містечка, розташованого на кордоні Польщі й України. Невеличкі, але досить зручні котеджі, окреслені охайними подвір'ями та живоплотом, байдужно поглядали на автобус, котрий, немов пароплав тісним каналом, пропливав вузькими, вимощеними бруківкою вулицями.
– Як щодо пропозиції познайомитися? – поглянув на дівчину Ярослав.
– Наталка, – просто відрекомендувалась вона.
– Дуже приємно, Наталко. А я Ярослав, – відповів він, ледь-ледь потискаючи руку новій знайомій. – Дозвольте поцікавитися, що така вродлива особа робила за кордоном одна? З навчання чи від родичів?
– Не вгадали.
– Що ж тоді?
– Я працюю у Польщі.
– Навіть так…
– Саме так. І я воліла б залишити цю тему. А ви чим займались у Варшаві?
– Був у друзів. Користуючись нагодою, вирішив деякі справи.
Несподівано Наталка засміялася.
– Розмова двох шпигунів, вам не здається? Як це схоже на українців, котрі повертаються додому. Там, у Варшаві, ми з вами були б набагато щирішими, адже там ми були б майже рідними – мало того, що українці, ще й львів'яни.
– Але я вам не казав, що живу у Львові! – зробив здивований вигляд Ярослав.
– Це зайве. Я народилась і прожила у Львові двадцять п'ять років. Цілком достатньо для того, аби відчути, що поряд земляк.
– Що ж, мушу зізнатися – ви не помилились.
– Отже, чим ви займаєтесь?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Арахнофобія» автора Сорока Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1“ на сторінці 2. Приємного читання.