Розділ «Вибрані твори»

Кричав пузій:

— Вона тут лежала, на шпалах. Хто міг узяти? Серед білого дня крадуть. Казав я — не піду на цей чортів суботник. От заробив!

— Що таке? Що вкрали? — підбіг Сидоренко.

— Та цигарочницю мою, срібну. З золотим написом. Ви ж її бачили?

— Бачив... І знаю, хто вкрав, — твердо заявив Сидоренко, — не інакше, як отой у чорній шинелі, що сидів поряд вас. Більше нікому.

— Правда! Більше нікому. Треба обшукати.

Не зважаючи на протести й заперечення вагоноводця, його одвели до станції й пильно обшукали. Зняли шинелю, піджак, повстяники. Цигарочниці ніде не було.

— Чого ви сюди щодня унадилися? Адже так — щодня?

— Так, уже п'ятий день тут на суботниках потрошку працюю. Я ж відпустку одержав, а в мене синок є в Одесі. Хороший синок, комсомолець такий завзятий. У моряках ходить. От я й зібравсь був погостювати до нього. Приходжу на вокзал з клуночком подорожнім, у кошик набрав подарунків йому, на сорочки тощо.

Аж тут метелиця така, що й світу не видно. Всі поїзди стали, всі колії снігом забито. Нікуди, папашо, не поїдете, кажуть мені, беріть краще лопату та допоможіть нам зі снігом упоратись. Бачу я таке діло — та й за лопату. Прийшов і другого дня, і третього, так і досі ходжу, бо ж треба колії звільнити, треба відновити рух. У місті онде хліба вже не вистачає, хто й зна які черги стоять і народ хвилюється: про що думає влада? — того не втямки, що хуга накоїла лиха, що допомогти треба залізничникам. Ну, а я однаково в відпустці, безробітний ніби. От і ходжу. Пристану до якоїсь партії і працюю потрошку.

Сидоренко мовчав, засоромлений немудрим оповіданням. Злодій так щиро не казатиме. Чесну людину запідозрив хто й зна в чому. Коли ж так збіглося... Але пузій не вгамовувався:

— Факт лишається фактом: цигарочниці в мене нема, хтось її вкрав.

Сидоренко спалахнув:

— Ви що? На мене, може, натякаєте? То я вас...

Вагоноводець схопив Сидоренка за руку:

— Не паскудьтеся, товаришу! Ходім-но туди, де сиділи.

Справді, між шпалами мирнесенько лежала ніким не займана, запала непомітно туди цигарочниця.

Роботу партії було зіпсовано. Обговорювали пригоду, роздивлялися знов і знов на героїню дня — грубезну цигарочницю. Цибань співчував:

— Так, знаєте, позбавитись такої коштовної речі — це була б надзвичайна прикрість.

— О так, — підхопила куценька службовка, — досить того, що я через цей суботник змарнувала запрошення на іменини.