Розділ «Вибрані твори»

Над рудкою туман коливався сивими пасмами. Смердить болотовище гнилизною, перепрілим зіллям.

Довго півсотня з комбригом обходом ішла, шукаючи броду. Як не посунеться в долину наниз — коні вище колін угрузають, болото чвакає, поглинути хоче. Хоч назад вертай, не здійснивши пляну.

Нарешті, доїхали чагарника.

— Рубай шаблями! Мости переїзд! Та мерщій — ніч коротка!

Двічі не наказувати.

І так на конях тіло потерпло, від сирости болотяної дрижаки беруть.

За годину нагатили вузеньку стежечку. Коней у поводи — і на той бік. Вихопилися нагору та знов ланами навкоси до шосе, щоб за верству позад броневика бути. Збагнули плян комбригів, весело тупочуть ріллею.

— Ось ми тобі теж на зяб шосе переоремо. Не померзнеш на пухкому, зайда незвана!

Доїхали — враз за кирки, за заступи.

— Ох, і шлях же! Справді битий, била б тебе лиха година! І залізо не бере.

— Хоч зубами гризи, аби канава була, щоб як устряв — не вискочив.

— Буде, — товаришу комбриг! Попаде до пастки, мов тхір отой.

— Готово! Не втече броневик ані взад, ні вперед.

— Тепер потихесеньку до нього з бомбами.

— Коней осторонь, за горбок, щоб дурні кулі не покалічили.

Обережно, один за одним, ключем по канавах, обабіч шляху повзли козаки.

— Не вихиляйся так — побачить!

— Та цур йому, рачки воювати!

— Цить ви, сметанники! Звикли по льохах та мисниках ласувати. Лізь, лізь, не бійся черево обідрати.

— А драло б твою маму!