Розділ «ДИВНИЙ ВИПАДОК НА ОСТРОВІ БЛАЖЕННИХ»

— Цікаві створіння, — вимовив той не обертаючись. — Їм наше життя — ходити ногами, дихати повітрям — теж здалося б позбавленим гармонії…  Чому ви йому вірите, Дженроу?

— Я? Вірю?

— Облиште, зараз я говорю з вами не як представник слідчої комісії. Ну, то чому?

Губернатор і за сумісництвом директор лікарні знизав плечима.

— Щось є у ньому таке. Справжнє, — і додав, не очікувано для самого себе: — Чого в більшості з нас вже давно немає.

— Тому ви знищили в електронній базі дані про пана Ойсина: про те, коли він уперше потрапив до лікарні — тоді ще не на Острів Блаженних, а до тієї, дублінської, — інспектор не запитував, інспектор робив висновки. — А що аналізи? Адже ви напевно брали в нього зразки крові, шкіри й таке інше. Як результати?

— Звичайна людина, — чесно зізнався Дженроу. — Стан тілесного здоров’я — ідеальний.

— Ага. — Макферсон нарешті випрямився й відійшов від акваріума. Подивився у вікно: — Ну, думаю, на тому й закінчимо. Волію не літати ночами, марновірний, тому рушаю негайно — до сутінків встигнемо повернутися на землю. А з вашою справою… певно, вона ввійде в історію як ще одна нерозгадана, дивна подія. На щастя, ніхто не постраждав, то забудуть про неї швидко.

І вже прощаючись, додав, ніби не до ладу:

— А все-таки навряд чи рибам сподобалося б жити на суші, навіть коли б вони мали легені. Декільком першим поколінням — стовідсотково!

Золотавий, схожий на фенікса літачок здійнявся над Островом зробив коло, розвертаючись, щоб летіти до Великої землі. Інспектор Йен Макферсон замислено вистукував пальцями по поруччю, дивлячись в ілюмінатор.

Звідси Острів здавався мініатюрним, затиснутим у зашморзі бетонного паркану. Бурі пагорби, поміж ними — білі будиночки лікарні, вікна блищать у променях призахідного сонця, люди виглядають не більшими за мурах.

Інспектор придивився. На одному з пагорбів стояла людина.

Може, саме тут були Камені, може — ні. Але Макферсон ні секунди не сумнівався в тому, кого саме він побачив. І він знав, абсолютно точно знав, що пан Ойсин там робить.

Співає. І співатиме щодня — приходитиме й співатиме, дивлячись із пагорба на бурий пейзаж, на білі будиночки, на паркан і свинцеві хвилі за ним.

Відновлюватиме в такий спосіб гармонію у світі.

Смішно! Тільки божевільний міг до цього додуматися.

«Треба, — подумав Макферсон, — щоб Дженроу заборонив йому ходити туди. Все-таки…»

А Дженроу саме в цей момент укладався спати. На душі його було неспокійно, передчуття сну стискало груди.

Той сон уперше наснився йому тієї ночі, яка для всього іншого світу розтяглася на три доби. Відтоді в душі Дженроу оселився жах, і лягаючи в ліжко, губернатор Острова Блаженних завжди щільно запинав штори й перевіряв, чи замкнені двері. Але ні штори, ні двері не рятували — і посеред ночі він прокидався, спітнілий, хапаючи ротом повітря, немов риба, викинута на берег, і серце гупало так, ніби збиралося вискочити з грудей.