Розділ «ДИВНИЙ ВИПАДОК НА ОСТРОВІ БЛАЖЕННИХ»

— Та він божевільний… — втрутився був із поясненнями Дженроу, проте інспектор холодною, твердою рукою відсторонив його. Блиск в очах Макферсона свідчив: бультер’єр уже вп’явся зубами у здобич. (Фігурально виражаючись).

— Розкажіть мені про нього, — зажадав інспектор. Вони сиділи вдвох у кабінеті губернатора, і Дженроу гарячково намагався зметикувати, як же йому діяти далі. Щоб виграти час, він запропонував Макферсону перекусити — той, як не дивно, погодився.

Ельфа поки що відправили до його кімнати й біля дверей поставили охорону.

Нібито він мав намір утекти! (Точніше — нібито міг! І ніби вже давно, коли б міг, не втік би!)

Так, Дженроу відчував, що зараз на межі. Треба неодмінно збити інспектора зі сліду, та поки він міг тільки розповісти Макферсону правду — не всю, а ту, котра була відома багатьом.

— …найтихіший, безпроблемний пацієнт. Потрапив на Острів уже з першою партією, судячи з документів — до цього утримувався в дублінській психіатричній лікарні. Вважає себе сіідши, тобто одним з представників давнього чарівного народу… зазвичай вони сідами називаються, як і пагорби, у яких, за переказами, жили сіди… якщо хочете знати подробиці…

— Подробиці про сідів і сіідши — згодом, — відрубав Буль. — А загальне поняття я маю, пане Дженроу. Тому давайте-но від загального до деталей. У що саме вірить ваш пацієнт?

— Я знаю, ви не вірите мені, — посміхаючись, казав зазвичай Ельф. — Надто велика розбіжність часових потоків. Ви, люди, не тільки живете менше, ніж колись, ви зовсім втратили пам’ять… коріння… традиції. Ви ж навіть собі не вірите.

— А ви, значить, не людина?

— А я — сіідши, з народу, що живе в пагорбах.

— Ви чимось відрізняєтеся від звичайних людей?

Він знову посміхався, сплітав тонкі пальці:

— Усім. Там, де ми живемо, час інший. І життя інше. Там усе — інше. Та й ми — не люди, зрозумійте це, пане Дженроу.

— Ви сказали, що живете в пагорбах…

— Так. Живемо, жили, будемо жити. Для вашого «тут і зараз» точне визначення підібрати важко. Я вже казав: час плине по-різному. Я пам’ятаю цю землю зовсім іншою, я вже жив, коли люди відраховували час від створення світу, коли вони ще пам’ятали колишніх господарів цієї землі.

— І як же ви опинилися тут? Чому не повернетеся у свої пагорби?

Він похитав світловолосою головою:

— Не можу. Розбіжність, як виявилося, надто велика: я відрізаний від колишніх джерел сили і безпомічний, як немовля. Або, якщо хочете, ніби кожен з вас.

Я потрапив у ваш потік давно, за тутешнім літочисленням — у двадцятому сторіччі. Тоді була якась війна й один із сідів зруйнували саме під час Самайна, у день і час тоншання перепон між світами. Я і кілька моїх феніїв стали на захист, щоб зупинити руйнацію, не дати їй перетнути межу між цим світом і сідом. Вони загинули, я вижив, однак опинився тут. Вивчив вашу мову, якийсь час жив у селах, заробляв на життя полюванням, але недовго. Мене піймали тутешні охоронці порядку й направили сюди; точніше, у подібний заклад.

— Ви непогано говорите англійською.