Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА АНДРІЙ ТРОЯН. ПРОФІЛІ»

— Я заходитиму.

А проте знав, що ніколи не зайду.

Ще лишилося якихось сто метрів до зупинки, де ми попрощаємося, й останні потенційні свідки моєї поразки зникнуть. Лишуся сам.

Ми йдемо тротуаром. Невмолимо наближаємося до зупинки і чим більше ми наближаємося, тим чіткіше я розумію, що мені не хочеться зараз бути самому. Думка, що з'являється, змушує мене спинитися.

— Ти також дуже поспішаєш? — тихо питаю Люсю.

— Ні, але…

— Залишишся зі мною? — кажу ще тихіше.

— Навіщо?

— Просто так.

— Тому, що ти йдеш від нас? І що ми далі робитимемо?

— Ти вважаєш, що я робот? — намагаюся недолуго пожартувати.

— Я так не вважаю. Ти справді хочеш, щоб я залишилася?

— Дуже.

Я сказав правду. І, коли усвідомив це, мене кинуло в жар. Невже причиною — моя самотність? Чи в мене справді народилося почуття до нашої лялечки?

Ми підійшли до зупинки, майже відразу сіли в тролейбус. Я знав, що Люся мас виходити першою, в центрі, але вона не вийшла, це я побачив напевне, хоч людська юрба й роз'єднала нас.

— Там тобі справді буде краще, Андрію? — це спитала мене Оленка, котра стояла поруч.

— Звичайно. Інакше, чому б я переходив?

— Мені здається… У тебе наче щось трапилось…

— Що ж у мене могло трапитися?

— Не знаю. Ти сам не свій.