Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА АНДРІЙ ТРОЯН. ПРОФІЛІ»

— Спасибі, — сухо вимовив я.

— Нема за що. Якщо надумаєте вернутися, приймемо.

— Приймете? — витріщився я.

— Так.

— Але чому?

— Все ж таки у вас щось є. Принаймні як виробнича одиниця…

— Я не згірш багатьох інших…

— До певної міри — так.

Він попорпався в паперах так завзято, наче не міг знайти якогось конче необхідного папірця. Я відчував, що мені потрібно вже йти, та інше передчуття тримало на місці — мій тепер вже колишній шеф має сказати щось конче для мене важливе і необхідне.

«Ну ж бо, — підігнав я його по думки. — Чого ж ти товчеш воду в ступі, делікатний чоловіче…»

— Я слухаю, — не витримав зрештою надто довгої паузи.

— Тобто? — здивовано підвів голову КавуНІН.

— Мені здалося, що ви ще хочете щось мені сказати, — набрався я нахабства і випалив те, що було на думці.

— Он як?

Він подивився на мене пильно. Надто пильно. А потім аж ніби засоромився цього свого погляду.

— Бачите, я хотів сказати швидше собі.

— Тоді — до побачення.

— Ні, коли вже так виходить, зачекайте. Ви каву п'єте? А втім, уся теперішня молодь любить каву. Я зараз…

— Я не п'ю, — збрехав я.

Мені тільки цього ще не вистачало — вести з цим набридлим чоловіком одверті розмови за чашкою кави. Раніше потрібно було, дядечку добренький. Тоді я, може, щось зрозумів би. І сприйняв. Тепер пізно. Так, пізно. Усі шляхи відрубано. Навіщо мені це запізніле взаєморозуміння?