Розділ «ЩО БУЛО ПОТІМ»

— Пульс… — тихо й непевно прошепотіла сестра, що тримала труп за руку, і голос її засікся… — мені здається… я почуваю… пульс.

Професор вхопив другу руку.

— Кофеїну! — гукнув він.

Він гукнув уголос, і серед загальної тиші його голос прозвучав, немов гудок паровоза глупої ночі.

Два шприци відразу вп’ялися трупові з двох боків під ребра.

— Приготуйте ін’єкцію адреналіну, — сказав Івановський сестрам.

Вони негайно ж побігли до хірургічної шафи міняти шприци.

— …Двадцять… двадцять п’ять… тридцять… — рахував Коломієць кількість живої крові.

— П’ятдесят! — відрахувала сестра з секундоміром.

Це вона підрахувала перші поштовхи пульсу. Він був слабкий, ледве чутний, цей пульс від живого серця…

Сестра, що завідувала апаратом діатермії, торкнула професора за руку:

— Професоре, вам не здається, що на скронях виступає рум’янець?

— Мені нічого ніколи не здається! — огризнувся професор.

— …Сорок, сорок п’ять… п’ятдесят… — рахував Коломієць.

— Сімдесят! — відзначила сестра пульс другої хвилини.

— Штучне дихання! — наказав професор.

Сестри поклали шприци і взяли руки трупа. Вони спробували їх підвести, і руки мляво піддалися. Вони спробували їх зігнути, і руки з невеличким опором піддалися.

Професор відштовхнув платівки діатермії і натис трупові під груди. Він натискав і відпускав у такт тому, як сестри піднімали й опускали руки.

— Сто, — подав Коломієць. — Двісті!

— Сімдесят! — подала сестра од пульсу.