Розділ «ЩО БУЛО ПОТІМ»

— Це ви і є професор Трембовський, який повернув мені життя? — поцікавився він і простяг професорові руку для знайомства.

Професор узяв руку, але не для того, щоб її тиснути. Він помацав пацієнтові пульс.

— Чудово! — професор помацав ще голову, потім вихо пив стетоскоп і припав до пацієнтових грудей. — Надзвичайно! Чорт мене забирай, але даю слово, ми з вами зовсім різні люди. У нас з вами різні смаки, колего!

— А саме? — не зрозумів, але все ж таки зустрів ввічливою посмішкою професорові вигуки доктор Гальванеску.

— А саме: мені більше до смаку з мертвяків робити живих, а вам, виходить, навпаки — із живих мертвих! Га?

— Навряд, щоб справа була тут тільки в особистих смаках, — пробурмотіла Сахно. — Тут скоріше справа в світоглядах.

— Прошу? — не дочув Гальванеску.

— Га? — перепитав професор.

Сахно не вважала за потрібне повторювати. Якщо Гальванеску і не дочув її мови, то він однаково добрав змісту, його ворожий погляд свідчив про це цілком достатньо.

Доктор Івановський зробив кислу міну і звернувся до всіх по-російському, щоб його не зрозумів Гальванеску.

— Давайте ближче до діла, товариші. Не будемо пацієнта марно втомлювати. Справа не терпить. Крім того, мене чекає внизу конференція.

— Чудово! — сказав професор. — До діла — так до діла. Але насамперед я все ж таки волів би побачити історію хвороби… Хм, хвороби? Назвімо її на цей раз історією здоров’я, чи що? Ні, краще — історією смерті й воскресіння. Га?

Одержавши історію хвороби, професор коротко проглянув її й повернув знову сестрі.

— Чудово! — сказав він. — Адреналін. Стрихнін щодня. Аутовакцину можна через день. Їсти давати те, що він сам замовить. Завтра ж на прогулянку. Нехай дихає свіжим повітрям. Можна дати книжки, газети, шахи. Взагалі хай робить те, що йому самому заманеться. Ну, колего! — знов обернувся він до Гальванеску. — Закуримо? — І він простяг свій старий шкіряний портсигар.

— Так от, колего, чого це ми до вас прийшли зараз таким широким ансамблем? — сказав далі професор, коли всі побрали стільці й розсілися півколом проти пацієнта в кріслі. — Я думаю, колего, що ви й самі вже догадуєтеся. Ми прийшли до вас просити допомоги.

— О?! — здивувався чи, може, вдав здивування доктор Гальванеску. — Ви шукаєте допомоги в мене?

— У вас, колего.

— Я не розумію, як я можу стати вам у пригоді, професоре.

Доктор Гальванеску сказав це холодно, офіційно. Проте він зразу ж спохватився і дуже чемно додав:

— Я цілком до послуг вам, дорогий професоре. Я ваіц покірний слуга. Наказуйте.