Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

Так отож, думаю, загляну до рідної установи й хоч розрахуюсь. Заходжу, а саме летучка. Двоє чи троє з наших відділів з пропозиціями виступають, а Валерій Кирилович свіжі папери в папку складає. І знову, бачу, якась папка в нього не клеїться.

Тут він мимоволі в мене втупився.

— То ви, Маслюченко, скріпку принесли чи не принесли?— сердиться.

— Забув! — кажу.— Зараз у два рахунки змотаюсь! Тільки-но вибіг, а за мною слідом наш касир.

— Маслюченко!— гукає.— Де тебе чорти другий місяць носять? Іди зарплатню отримуй.

— Зараз ніколи! — кричу на ходу.— Я начальникові по скріпку біжу...

Іван Кидрук

СЮРПРИЗ

У новорічний вечір для працівників нашого колективу вважалося за честь першим відгадати, хто виконує чергові обов'язки Діда-Мороза. Коли і на цей раз казковий бородатий дідусь у посрібленім кожушку та з пухким мішком за плечима виріс біля нарядженої ялинки, конторський люд навперебій кинувся в здогадки.

— Знову, напевне, Порцелянко за Діда-Мороза?

— Порцелянко не може. У нього ж тепер теща.

— Тоді діловод Хімчук. Ставлю на Хімчука!

— Діловода Хімчука щойно бачили в коридорі. Ще не закінчив, бідолаха, підшивати минулорічні справи.

— В такому разі з найактивніших залишився помбухгалтера Кострична. Ото вже справжній талант!

— А Кострична, кажуть, після візиту в главк раптово втратив мову і тепер заїкається...

— Ну тоді, безперечно, це — Коровкін.

— Хто там кликав Коровкіна? Осьдечки я!

— А я чув, як директор напередодні новоріччя вичитував Перепелюку. То, може, той того... щоб відзначитись...

— У Перепелюка того таланту, що в нашого директора гумору. Та й голос у нього, наче в мокрої курки. А цей, послухайте-но, як гуде. Клянусь, що то касир Бендюк вирішив блиснути здібностями.

Тим часом Дід-Мороз крокував широким колом і щедро роздавав подарунки. Біля директора він артистично вклонився і вручив аж два пакетики.