— Маслюченко! — це так до мене.— Ви що, спите, Маслюченко? Гайда до сусідньої контори та позичте-но скріпок.
Отак, шукають меншого! Наче я теж не можу з толком посидіти на летучці й хорошу пропозицію видати.
Та кому докажеш! Ноги на плечі — і до сусідів.
І тут таке зі мною приключилося. Заледве виплигнув за двері, як ловить за поли піджака наш вахтер Свиридюк.
— Друже!— тлумачить.— Рятуй людину! Он коло входу, бачиш, сидить породілля, на вулиці, розумієш, в неї раптово почалося. Телефон наш як завжди капризує, то лови першу-ліпшу автомашину й катай до лікарні.
Зупинив я стрічний самоскид, водій уперся, що на будову щебінь мусить доставити хвилина в хвилину, та вмовив якось.
— Але за послугу допоможете мені розвантажувати,— каже з притиском.— Бо кузов піднімається тільки наполовину.
Завезли ми породіллю, розвантажили самоскид, а виконроб документа справно підписав і дякує.
— Ви, товаришу,— каже,— нам допомогли, їй-бо, прямо виручили, то ідіть до каси та гроші заберіть. Вам зараз же й нарахують.
Нарахували мені півчервінця, вклав я його гарно в записничок, на пиво, а той, що видає, дивиться з каси на мої дії зацікавлено, як на весіллі, а потім так приступається.
— Ви,— каже,— бачу, товаришу, гейби з душею. Може, взяли б у нас й командировочні до Воркути? Злітали б та відмітилися. Бо нікому плану по відрядженнях виконувати. А зріжуть же в кінці року, чую серцем, зріжуть. Ото злітали б, гейби не зрізали...
Жаль мені стало хороших людей. Узяв я командировочні й на Північ вирушив. Прибув на місце, тиснули мені печатку на командировочних й через тиждень відправляють назад. Відправляють і кажуть:
— Може, ви, Маслюченко,— кажуть,— і нам послугували б? Відправляємо в Новосибірськ, в Академмістечко спецзамовлення, а супроводжувати нікому, хоч умри. Порятуйте, це ж вам до рідного Коноплятина майже по дорозі.
Один чорт, міркую, куди летіти. Все одно, міркую з рідної установи вже витурили за прогули. Так що помчав я в Новосибірськ. А в Академмістечку сам головний академік стрічає, та такий задоволений, аж весь сяє.
— Ви,— каже,— товаришу, подвійну радість мені привезли. Оце замовлення якраз впору. Так що не відмовляйтесь, запрошую вас на весілля дочки.
А дочка в нього саме докторську захистила. Відразу по весіллі захист організували. Мене запросили як почесного гостя, бо те замовлення, що привіз, було для дисертації, як вода для риби.
Аж по тому перепочив я, купив дітлахам на базарі алтайських яблук і без затримки прибув додому.
Так отож, думаю, загляну до рідної установи й хоч розрахуюсь. Заходжу, а саме летучка. Двоє чи троє з наших відділів з пропозиціями виступають, а Валерій Кирилович свіжі папери в папку складає. І знову, бачу, якась папка в нього не клеїться.
Тут він мимоволі в мене втупився.
— То ви, Маслюченко, скріпку принесли чи не принесли?— сердиться.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 73. Приємного читання.