Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

Олександр Лук'яненко

ЦИРКУЛЯР ПРО ЦИРКУЛЬ

Скільки пам'ятають, Циркуль завжди виготовляв кола — і якість його продукції була на рівні світових стандартів.

Коли раптом надійшов циркуляр: у зв'язку з недостатньою завантаженістю Циркуля основною роботою доручити йому за сумісництвом виготовлення квадратів. Він енергійно взявся й накрутив такого, що довелось звільнити як бракороба.

А виготовляти кола доручили Лінійці.

Олександр Лук'яненко

МОНОЛОГ НУЛЯ

— От ви гадаєте, я, круглий Нуль, нічого в цьому світі не вартий?.. Помиляєтеся, шановні, глибоко помиляєтеся! Самому, так, було б сутужно,— але в мене є правило: прилаштуйся за спиною якоїсь значущої Цифри, орудуй під її маркою. Вона, Цифра, буде певна, що сама, завдяки власним здібностям стала великим цабе, навіть хизуватиметься тим — і хай собі. Тримайся скромно позаду, знаючи, що насправді це ти, Нуль, нишком-котпшком удесятеро збільшив її, а відтак і свої можливості. Ще краще, коли нас, Нулів, збирається двоє, троє, четверо: об'єднані спільною метою, ми надаємо своїй Цифрі, й відповідно собі, такої ваги, що аж у голові макітриться... Але саме тут чатує грізна, можна сказати, смертельна небезпека. Досить бодай одному з нас втратити глузд, вискочити наперед, як усе здобуте летить шкереберть: на видноті неминуче з'ясовується, що Нуль — то Нуль і Цифра, яка досі його прикривала, катастрофічно маліє... Тому, шановні, моє друге тверде правило: коли ти Нуль, наперед не висувайся!

Олександр Лук'яненко

ПІПАЧОК-ОРЛОЗНАВЕЦЬ

Меткий, перспективний Шпачок захистив в інституті птахознавства дисертацію на тему «Орли. Чому вони вигибають». Підсумовуючи надзьобане з наукових джерел, він дійшов таких висновків: Орли, безумовно, доточили б собі віку й навіть нечувано розмножились, якби, по-перше — нижче літали, по-друге — трималися зграї і, потретє — мостили гнізда не на диких скелях, а в затишних шпаківнях.

Може, той Шпачок і має рацію, тільки навряд чи стане це в пригоді Орлам.

Олександр Лук'яненко

ГРАНАТ І ГРАНАТА

Гранат виріс плодом ніжним, сонячним, під його шкірою зернилася доступна кожному смакота.

Граната мала тверду, можна сказати, сталеву вдачу й зміст свій приховувала за блискучою формою.

Протилежності, однак, частенько поєднуються. Де вже вони зустрілися, чим одне одного полонили — то діло темне, ясно тільки, що розлучатись не схотіли. І, може, були б досі в парі, якби не його згубна цікавість.

— Звідки в тебе ця обручка, люба? Хто подарував?— допитувався ревниво Гранат.

— Викинь з голови, милий. Хай це залишиться моєю маленькою таємницею,— уникала відповіді Граната.

Тож якось, коли вона задрімала, він сам вирішив роздивитися таємниче колечко ближче: зняв тихцем, аж раптом у грудях Гранати щось зловісно засичало, і... Ну чого ви посміхаєтесь? Над покійниками плачуть.