Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

— Юрів?!

Ковальчук знову зітхнув.

— Де ж би-с узяв?

— Не відаю. Осей хіба, — він кивнув на залізило в ковалевих руках.,

— І землю-с їв...

— Землю...

Стоян поклав мечище додолу й сів коло Людоти на вискіпаному порозі. Се вже було не до сміху, коли смерд їв землю, й тут зопалу не втямиш, що добре й що погано.

— Й кождого дні куєш?

— Кождого... коли воля є.

Вони знову помовчали, тоді Стоян запитав:

— Де чув єси про... Юрів меч?

— Я-м уже вам рік...

— А-а... — Тоді мало не крикнув: — Невіглас єси!

— Пощо?..

— Бо меч усепобідному Юрові кував сам... Соварог! Зумів єси? Той меч един у цілому світі й другому не бувати!

— Висвячу...

— Як висвятиш?

— У крові непорочної діви.

— Збезумів єси! — вигукнув коваль і плюнув тричі поперед себе й тричі за ліве плече. Тоді наклобучив шапку й квапливим кроком подався грязькою вуличкою додому, просто в дощ, навіть не попрощавшись.

Людота ще трохи посидів, далі важко звівся на ноги, підняв з долу важкий меч, брязнув його на кувало й заходився роздмухувати жар у горнилі. Роздмухавши, встромив туди меч і запрацював мотузяним важелем. На душі було тоскно й порожняво, та коли ти їв землю, мусиш виконувати клятву, бо Земля-мати не прощає наруги над своїм іменем.