Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

Вождь булгарського племені кутругурів, скинувши волохатий клобук, блиснув проти сонця голеним тім'ям і гупнув клобуком об землю, що виказувало найбільшу рішучість:

— Великий Тангра, небесний отець наш возвеличить тебе, руський Ювігі-хане, якщо ти дозволиш нам пощербити шаблі свої об шоломи римські. Й кутругури, й оно-гундури, й усі племена булгарські не діждуться того дня, коли ти вкажеш їм путь на Рим!

Гатило тихо проказав Левові:

— Й се єси чув. І почуєш від кожного князя, й од кожного можа старого й дітського. Погляньї — Він широким рухом обвів рівне поле Ломбардії, мов грибами, всіяне чорними, й білими, й жовтими, й синіми полотками, оповите димом тисяч вогнів, витолочене людьми й кіньми. — Видиш осю рать?

Папа мовчки вклонився.

— Тепер поглянь отуди!

Гатило вказав рукою на полудень. Лев і собі подивився в той бік і здивовано звів брови.

— Що видиш там, соле?

— Нічого не виджу, цісарю.

— Я такоже, — погодився Гатило. — Виджу тільки путь рівну, що веде прямо до Рима. Й ніхто не спинить мене, бо римські легіони зосталися там, у Галлії Полунічній, і сюди вже не прийдуть. Рим лежить у ногах моїх, і я маю ключ од його воріт. Ось він є! — Гатило помахав своїм довгим і важким мечем. — Якщо літ тому сорок і їдне готи суть здобували вже Рим ваш, то я здобуду його й поготів, бо я-м господар готам, а вони роби мої. Так і перекажи імператорові.

Гатило глянув на геть розгубленого Лева Першого. Папа не здобувся й на слові, щоб відповісти бодай що-небудь, лише дивився на нього страдницькими очима. Тоді Богдан устав, і погляд його зустрівся з поглядом Юсти-Грати Гонорії. Повіки в неї майже не блимали, вуста напіврозтулились, наче вона збиралася щось повідати Гатилові, та раптом забула, що саме. Гатило встав і рішучим кроком подався до своєї полотки, слідуваний усіма князями та вельможами. Годой уже в полотці спитав:

— Що діяти з ними, княже? Прогнати, чи хай сидять?

— А нічого, — відповів Гатило. — Сподобають у стані моєму — хай сидять, а ні — дорога їм проста.

Годой пішов до папи римського, який і досі стояв, не знавши, куди йти й що діяти.

Войслав питався Гатила про інше:

— Не повідав єси, що чинити з отимо, — він кивну крізь стіну полотки, мавши на оці римські дарунки. Гатило сказав:

— Хай забирають yсn'ять.

— Що?!

— Те, що-с чув.

Повернення імператорових дарунків зовсім осмутило папу Лева Першого. Се могло означати тільки те, що воно й означало, й сол Валентинівна втратив рештки надії. Аттіла вирішив добити Рим, і тут уже ніяка сила неспроможна була спинити грізного цісаря гунів, проти якого навіть Александр Македонський видавався зеленим отроком.