Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

— Чув єси? — спитав Гатило папу римського.

Папський тлумач пошепки перекладав кожне Гатилове слово. Папа ж слухав, але з його вуст не зронилося жодне слово. Гатило всміхнувсь і знову повернув очі до Войслава.

— Й скілько разів ходили нам роті[31] не прати слова свого?

— Усі рази, Великий княже.

— Чув єси, сле Валентиніанів? Усі рази! Грецький імператор, низький роб мій Теодосій, хотів отруїти мене. Та за мною держать руку кумири вітців і правітців землі моєї! — Гатило знову глянув на Войслава. — Чи так речу, велій болярине?

— Так! Теодосій та його сестра Пульхерія хтіли отруїти тебе, княже.

— То чи ж вірити нині клятві західнього імператора?

Сі слова були вже звернені до Лева, й папа римський нарешті проказав те, що мав казати в крайньому випадку:

— Візьми, цісарю гунський, дань з Рима, скільки хоті маєш, а город пожалій. У городі тому суть многі хороми давні, й многа мудрість зібрана книжна в хоромах, і многі пам'яті безцінні з давніх-давен, од Цесаря Юлія й давніші... Не зорюй з землею священний город сей, бо мати-ймеш гріх великий на душу... Змилосердься, Бичу Божий Аттіло, й господь бог наш Христос воздасть тобі.

— Я не маю хреста в пазусі! — відповів Гатило.

Папа Леон і далі молив грізного царя:

— Сі дарунки — то є лише привітниця від імператора й патриціїв Рима. О Аттіло, зміни гнів свій на любов, зм'якши серце своє до римлян, і вони дадуть тобі стільки золота, й срібла, й каміння базцінного, скільки ти й не бачив єси!..

Гатило, вдаючи, ніби вагається, спитав знову болярина турицького:

— Що повідаєш на се, Войславе?

Турицький богатир у білому вбранні випнувся вперед. Його вельми втішала князева увага.

— Покажи, Великий княже, мечем своїм, у якому боці світу стоїть той город Рим, — і ми візьмемо його сулицею харалужною!

— А що ректи-ймуть лугарі-косаки? — спитав Богдан.

Уперед виступив його старший син і, спираючись на довгий меч, пробасив:

— Кивни, отче-княже, й косацька Волинь піде по тобі!

— А ти, хане кутругурський Круме?