— Ти хто єси?
— Ургуй, — відповів той.
— Хто єси, питаю. Роду-породу.
— Калмак.
У ворожбита була гарна молодеча усмішка, та волхвувати Гатилові вже так і не схотілось. Він махнув калмакові йти, Вишата, помулявшись, і собі пішов, а Гатило заліз до полотки. Авжеж, якого дідька! Руські кумири вказали йому сьогодні путь, а він шукає у калмацьких загонах свого сина Данка.
Гатило ліг узголів'ям до продухвини й задивився на небо. Воно було геть усіяне синіми, білими й жовтими зірками. Й через усе небо з полунічних країв тягся широкий і безконечний Райський Шлях[18]. Він ішов споконвіку в ті краї неба, лишивши праворуч Велику й Малу Ведмедицю, й казав русинам напрямок, усіяний зорями-очима, й не було йому ні початку, ні кінця, як не має їх і життя на землі. Під ним русини проклали собі путь у греки. Тепер же він показував туди, де чекала на князя київського велика слава чи незмірна ганьба. Й то було ще одним знаком Дажбога, а може, й Перуна та всепобідника Юра, новою лічбою, яку давало йому небо та руські кумири.
Й уранці, не тримаючись більше низів та долин, Гатило вказав ополченню своєму іншу путь — на полудневий захід, через Рудницю, до витоків Дунай-річки та Райни в Чорногорі Західній.
Гатило повів свої добірні комонні полки лівим краєм. Решту воїв розподілив чотирма поїздами, й вони теж сунули вперед широким віялом, чимраз дужче віддаляючись один від одного й змітаючи все на своєму шляху. Першим праворуч од Великого князя йшов зі своїм військом Вишата. За ним на такій самій розстані гонь у триста-чотириста рівнобіжне виступав Гатилів старший син Данко з косарями, потому князь Ратибор із деревлянами, крайнім же був Божівой чернегівський, повівши сіврів, і радимичів, і в'ятичів, і крив, і смолян.
І в уречений день, у середу сідмиці, травного місяця в сьоме, літа 451-го всі полки руського володаря напилися шоломами води з річки Райни. Полишивши ліворуч себе озеро, з якого вибігав Дунай, Гатило ривком здолав хребет Чорногори й перейшов Райну вбрід, мілку й нешироку в сьому місці між двома пасмами високих полонин, але досить швидку й підступну.
Стара римська фортеця Бауракорум, яку греки звали Базилісом, а навколишні смерди Базелем, оточена високими, зчорнілими від часу кам'яними стінами, впала за три дні. Римська залога з добірних пішаків та комонників віддалася Гатилові на його ласку й волю. І через кожні нові три-чотири доби до Бауракорума, в головну ставку Гатила, надходили вісті з інших полків, що переправлялися через Райну низами. Болярин Орест, нарочитець од Вишати, привіз вістку першим: у руках старого конюшого опинилась твердь латинська Аргентіарія з місцевою назвою Стребрениця[19]. Потім прислав гінця старший Гатилів син. Данкові косаки без бою взяли Вормацію, тобто Ворницю, стольний город бургундського короля Гана-Гунтера. Гримільдин брат здав синові свого зятя Гатила всю землю Нови Лунг і перейшов на бік руського війська. Лише його барон, жупан лужицький Сватоплук, відійшов із своїм полком на Захід, де сподівався зустрітись із римськими легіонами. Жупан пам'ятав давнішню провину перед Гатилом і не наважився чекати його ласки в Новому Лузі.
Богдан, почувши таке, негайно вирядив до жупана Сватоплука нарочитого сла велійого болярина турицького Войслава з таємною ябедою, про яку знав лише він та Великий князь.
Годой, що заступив недужого Ратибора Білгородського, взяв у кривавій, але швидкій січі город Могонціакум[20], а Божівой чернегівський — Агриппіну[21]. Таким чином, майже ввесь західний рубіж Галлії був у руках Великого князя київського Богдана Гатила.
З сією, останньою, звісткою прибув од Вишати вдруге болярин Орест. Разом із ним була сотня комонних можів. На двох кобилах їхали якась жона в довгому чорному полотті та маленький хлопчик, прив'язаний до сідла за ніжки. Орест уклонився Гатилові, торкнувшись рукою мармурової підлоги світлиці, де чекав на нього Великий князь:
— Од конюшого Вишати... — й кивнув головою за вікно.
Гатило виглянув:
— Що за жона там?
— Міровоєва, — проказав Орест. — І син його мал.
— А Міровой де?
— Вскочив, княже, — винувато потупив зір болярин.
— Ускочив? Куди?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Меч Арея» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МЕЧ АРЕЯ“ на сторінці 179. Приємного читання.