Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

— Не маємо волості такої від імператора, господарю.

— Тоді їдьте й речіть своєму імператорові мою волю.

Я пожду.

Й знову посміхнувся, й усі князі та боляри голосно зареготали, бо новий Великий князь виявляв ознаки доброго можа й державця. Слам же від того сміху зробилося моторошно.

Того-таки дня, не гаючись ані години, вони рушили назад до царя-городу Константинополя, везучи невтішну новину. Й за місяць у стан до Богдана Гатила прибули нові сли: сенатор Теодосій та багатий ктитор Теодул. Великий князь, через Вишату довідавшись із чим вони приїхали, навіть не говорив з ними. Він наказав рушати додому. Теодосія взяв із собою, Теодул же двома галерами подався морем, приєднавшись до Гатилового воїнства аж у Березані, яку греки називали Одіссом.[11]

Відтепер Візантія мала платити Русі по сімсот літр золота — вдвічі більше, ніж за Рогволода. 

В літо 439-е

Здолавши сірійських церковників та патріарха Несторія, Константинополь ожив. І зачувся в палатах царських голос імператриці Євдоксії, й пішли за нею всі книжники, й мудреці, й письмовці, була-бо дочкою афінського філософа-поганина й велії премудрості книжні еллінські знала. Й держав руку по ній вельміж константинопольський епарх Кір, кому кланялися й ктитори-купці, й поважні городяни.

В те ж літо місяця сніжного в шостий день став Кір префектом Преторії Всходу, й не було рівного йому й володарству його, й правили вони вдвох із Євдоксією-імператрицею, й ніхто не смів ректи їм слова супротиву.

В літо 440-е

Вдруге прислали вірмени слів своїх у землю Руську, просячи о поміч. І зрядив Великий князь київський Гатило рать велію, й пішли два князі полянські Божко й Красой, і дісталися кресів сполоненої персами землі Гурартської, й січа була велика з персами, й воротилися русичі, шоломами напившись гіркої води з моря Хвалинського, бо мали перси ополчення небачене, коні ж русинські падали від безводі й сапної язви.

Та взнали вже руські можі путь у далеку Персію, й греки вельми раді були з того.

В літо 441-е

Була пря смертна межи імператрицею Євдоксією та сестрою імператора Пульхерією. Дав одного дня імператор Теодосій жоні своїй яблуко небачене красне в дар. І мала Євдоксія при дворі друга ліпшого Павлина, й знедужав Павлин, і піднесла йому Євдоксія те яблуко. Другого дні спитав імператор жону свою:

— Де є те яблуко, котре-м дав тобі?

Й рекла Євдоксія:

— З'їла-м його.

Й схопили Євдоксію як зрадницю, бо Пульхерія знала про яблуко й сказала все своєму братові, й зіслали імператрицю в заслання в краї далекі Єрусалимські, й звалено було такоже й Кіра-префекта, й знову чувсь у хоромі царському тільки голос Пульхерії та іже з нею. А городянам було голодно й холодно, як і за Євдоксії, й которилася земля грецька, й грабували її всі, хто мав до того хотіння.

В літо 442-е

Подолала Пульхерія свою невістку-імператрицю, й префекта всесильного Кіра, та волость потрапила до рук не їй, а безбородому євнухові Хрисафію, котрий, не ховаючись, тяг руку за олександрійського патріарха та за всіх товстосумів з багатого Єюпту.