Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— Проти чого? Тут же нема тиранів. Тут свобода… конституція… Пан хіба не чув, що говорили на моїм суді?

— Та-ак? Тут нема тиранів? Тиранами можуть бути тільки росіяни й німці? Поляк же, навіть тиран, називатися так не може? То як же? «Stanczyk»? «Narodowy demokrata»[35]? Чи як же, як угодно панні його назвати?.. Ні!.. Тиран мусить називатися тираном і тиранство — тиранством у всій вселенній і в усі віки. Суть поняття однакова для всіх народів і для всіх епох. І тиран є тираном, чи він руський, чи німець, чи поляк. Не лицемір!..

— Але ж поляк не може бути тираном!

— Не може? Навіть не може!.. Це досконально!.. Польща — matka boska, мадонна вічно прекрасна, скорботна, в терновім вінку, зі сльозами на очах! Але зайди ззаду і побачиш, як твоя мадонна тримає канчуки на українського холопа й підморгує австрійському жандареві, щоб скоріше підбігав з багнетом. Поглянь на руки своєї мадонни і побачиш, що вони в крові. Подивися під ноги їй, і жах тебе пройме, бо трупи топчуть ті святі ноги. Для здобуття одного мандату польського до австрійського парламенту ріжуть українських мужиків по селах; для підтримання шляхетської влади віддають увесь край на економічну поталу чужому племені; для зміцнення stanu posiadania[36] витискують українських Drzymai з їх рідної, кров'ю поєної землі[37], а на їх місце спроваджують мазурів z Podhala[38]. О, це все не тиранство!.. І той, хто це робить, не тиран. То Скалон тиран!.. Але Скалона посадив у Варшаві ворог, завойовник, самодержавний тиран мільйонів, проти волі свого народу; а наш тиран, намісник польський, сидів на своєму престолі з рамени партії, в конституційній державі. Скалона використовував адміністраційний апарат, а галицький намісник сам використовував адміністраційний апарат австрійський. Не правительство накидало нам ставленика, а партія висувала кандидатуру — тобто й ти, і я, і всі ми винні, що так сталося. Бо правительства тримаються гармати, а партії — живими соками народу. Відібрати силу правительства — це значить зробити революцію, а відібрати силу партії — це значить тільки не дати в організацію потрібних для її життя соків. І коли ми серед себе маємо таку партію, що дає тиранів, то це значить, ми самі такі, бо ми дозволяємо!

Він устав і розмахував руками, а його пелерина маяла, мов широчезні крила гігантського птаха.

— Скалон… Скалон виступав проти своїх ворогів, а ми виступаємо проти братнього народу, з яким живемо на одній землі 800 літ. Чи це ж не найгірше тиранство? О, ганьба, віковічна ганьба!..

Закривав лице руками в невиразимій тузі.

— Ні!.. Ми мусимо очистити ім'я своє! Щоби справді воно було незаплямлене. Щоб наша matka polska була не брехухою сценічною, а справжньою мадонною. Тоді лиш ми знімемо з неї вінець терновий. Коли вона розкує ті кайдани, що сама понакладала, упадуть кайдани й з неї самої. Як перестане вона цькувати жандарів на слабшого, не буде й сама травленою від сильніших. Як дасть свободу, здобуде її й сама.

І це говорилося так, як ніколи ще вона не чула в людській мові. То було щось страшне. Ішла на свій бойовий пост, стояла з бомбою і не боялася так, як тепер, наодинці з цією людиною великої любові…

Все велике — страшне. І велике море, і великі гори, і велика ненависть, і велика любов.

Коли він пішов, упала на ліжко й лежала, як камінь. А коли встала — не пізнавали її товариші.

— Що з вами? Хворі? Скучаєте ло тюрмі? Жаль Скалона, що він не в царстві тіней?

Вона відмовчувалася, бо в душі ворушилася дика мисль: «Ви — тирани!.. Ми — тирани!.. Росіяни боряться за свободу всіх, а ми — лише за свою свободу. А там, де її дістаємо, — стаємо тиранами».

Ці думки були страшні й пекли гірше вогню.

За кілька день він, той незнайомий, прийшов знову. І вона знала, що він прийде. Мовчки відчинила йому двері, мовчки він увійшов, мовчки сів.

Сиділи… На вежі Мар'яцькій тоскно прозвучав гейнал[39],— і століття дихнули в тих звуках, і пронеслися, й упали у вічність — Ми були вірні собі,— почав він замогильним якимсь голосом. — До кінця витримали і… приговорили того студента до кари смерті через повішення… Я думав… я все ще сподівався, що добрий геній мого народу прокинеться, скаже своє слово добра й правди, — і от…

Нараз скочив.

— Ти!.. Ти, героїне польська! Чому ж ти не протестуєш проти своїх лаврів? Чому ж ти не кинеш своєї свободи в лице тим, хто тобі її дав ціною шибениці для твого брата? Чому ти не йдеш на площу й не кричиш: «Гей ви, земляки мої! Як це так, що за один і той же вчинок ви ставите одного на п'єдестал, а другого — тягнете на шибеницю? Як так, що ви маєте дві логіки, дві правди, два лиця? Покажіть же мені, яка ваша правда, яке ваше лице правдиве? Чи, може, обоє — брехливі?..»

Вона вся тремтіла. А він, як невмолимий Бог, кидав у неї свої перу ни й досягав самої глибини душі.

— Ти будеш жити, вчитися, балакати з приятелями, ходити до театру, а він, твій товариш, твій співпрацівник, твій супутник на шляху увільнення, — буде повішений… Розкошуй же! Тішся зі свого тріумфу! Живи свобідна в свобідній землі, серед свобідного, вдячного народу! Брешіть одне одному й оправдуйте одне одного. Народ — тебе, а ти — його. Але знай що хоч би ти вбила десять Скалонів, твій народ не перестане бути народом тиранів, доки сили тобі подібних не обернуться на лікування власних язв. Бо тиранія — то хвороба. Ви хочете лікувати від неї російський уряд, а самі болієте на неї хронічно.