Розділ «ДОВБУШ Повість»

— …я не хочу… пусти мене… мамо…

Пан Злотніцький, червоний, обважнілий, нетерпеливився:

— Чи довго там?

Він хотів показати гостям, що всі його прикази виконуються блискавично, отже, його система тримання хлопів у їжових рукавицях правильна. Семен коцнув хлоп'я під підборіддя. Кров показалася з уст. Він замукав, як теля, і перестав рватися.

Пан Фількевич на правах приятеля хотів був відібрати пістоля у Злотніцького.

— Кинь, кинь, пане Костянтине! Всі ми знаємо, що ти добрий стрілець, але по-тверезому.

— Хіба я п'яний? О, мене не так-то легко напоїти. Я всіх вас положу, а сам буду, як канарок. А як я стріляю, я вам зараз покажу.

Пан Фількевич моргнув. Двоє шляхтичів підскочили й хапнули пана Злотніцького, як хто попав.

— Чекай-но, брацішку… кинь…

Але пан Злотніцький мов сказився. Він так тріпнув собою, що шляхтичі, не особливо, правда, тверді на ногах, розлетілися в усі боки.

— Що?.. Жартувати зі мною?.. Я не для жартів уроджений…

— Пхі, сатана. Хай тобі чорт, аби з тобою хто жартував… А ви, панове-браття, чого стоїте. На ваших очах готове статися убийство, а ви дивитеся мовчки.

Якась сильно підхмелена істота обізвалася вельми незадоволеним голосом:

— Чому вже й смертовбивство? Ми знаємо пана Костянтина за доброго стрільця. Зрештою, тут не двіста кроків, а несповна двадцять.

І, як часто буває, одна фраза рішила справу. Ніхто вже більше не протестував, побіда зосталася за паном Костянтином.

— Я паннам корки відбивав у танці! — хвастав він.

Івася посадили під стіну, бо стояти він не міг. На звішену голову ладили кубок із вином. Кубок не хотів стояти. Семен знову вдарив Івася кулаком під підборіддя.

— Пан кажуть — держи голову рівно, то й маєш держати, щеня…

Семен аж усміхався про себе, думаючи, як то завиє Мокрина, коли їй скажуть, що Яся вбив пан.

Ніхто не думав, що власне коїться на очах. Кожне лізло вперед, аби видніше. «Зіб'є чи не зіб'є?» — вертілося в кождій голові і ні в одній не вертілося — а що ж буде, коли не зіб'є.