Розділ «ДОВБУШ Повість»

— А як не вцілиш?

— Повторюй, поки вцілиш.

— Ха-ха-ха!.. А як потрапиш?

— Маєш передишку, поки того самого не зроблять усі, хто пішов у круг.

— А тоді?

— А тоді на другу обручку, так само і на третю.

Витівка подобалася. Зібралося коло. Почалося вихиляння.

Пан Адам Рількавич сім разів ликав і все не міг попасти. Так і кинув, бо… почало виливатися назад.

Кубок перейшов до других рук.

А в іншім кутку попилий опасистий пан Михайло Ястшембський, староста козинський, ладився показати старопольську штуку. Ліг на тапчан, казав собі вставити лійку в рот й лити вино прямо з кварти.

А що було під силу батькам, то було зверх сили синів. Пан Ястшембський поперхнувся, зірвався, задихаючися, з тапчана. Лійка полетіла прямо в товпу, вдарила в лоба пана Барановського, вином забризкало всім фізіономії.

Хто регоче, хто лається. Пан Барановський узяв собі за образу гонору той факт, що дістав лійкою в лоб. Казав, що честь його опльовано, й шукав корабелі при поясі, забувши, що ще його батько, як сів на фільфарку та підпоясав корабелю, то так уже й не припасав більше ні він, ні його коханий син, оцей пан Барановський, що вмів тільки рахувати копи. В однім гурті йдуть в заклад… і п'ять із спеціальних пугарів, що в кожний влазить по півгарця. В другім, попустивши паси, дудлять прямо з коновок. А от зібралася купа дивитися на двох завзятих півнів, відомих на цілу околицю. Де вони зійдуться удвох, там завжди коло них гурма, бо справді є на що подивитися.

Пан Марек, завжди червоний, «як торунська цегла», тепер став аж синявий наче. Здавалося, кров от-от бризне з його набряклого обличчя. Маленькі вушка зовсім сховалися під фалдами обвислої шкіри, і він виглядав, як обтятий з вух татарський полонений.

Він схопив найбільшу тикву, що її ніхто й не займав через її об'єм, всадив туди голову й ликав так вино, аж великий кадук гелготів. Цим викликав свого противника, пана Амбрози, зробити так само.

Довкола реготалися:

— Трафив свій на свого, як казав дябел до вугляра.

— Пане Амбрози! Не дай завстидати Станіславівського повіту.

Пан Амбрози усміхався, як концертант, що готовиться до сольного виступу, підняв смичок і жде, поки цілковито утихне зала, — устав, обвів усіх своїми ясними очима (мав ясні голубі очі, як у дитини) й поволі, але голосно проговорив:

— А що, ясні панове? А чи не має хто охоти спробувати старого цвіка? Я вам покажу малу штучку, а ви уважайте.

Налив квартовий пугар і повільними ковтками випив одну третину. Випивши, муснув себе правою рукою по правому вусу, лівою — по лівому, потім мазнув долонею вздовж обличчя від чола до підборіддя, вдарив об стіл пальцем правої руки зверху, а пальцем лівої знизу, тупнув ногою й крикнув: