Розділ «ДОВБУШ Повість»

— Нам найбільше грозить Довбуш. Ми найбільше загрожені в своїй субстанції й екзистенції.— Пан ловчий курський любив у деякі моменти прикрашати свою мову чужоземними словами. Коли траплявся тут пан Криштоф Козловський, він доконче підхоплював:

— Його еміненція має інтекцію й тенденцію к перденції в своїй корпуленції помимо інтелігенції,— міг молоти так без кінця під безперестанний регіт шляхти. Він приятелював із паном Карпінським, і вони обоє недолюблювали ловчого курського. Тільки пан Козловський уживав більше жарту й насмішки, а пан Карпінський бив серйозніше. Він казав, наприклад:

— Пан Кшивокольський сплодив нам Довбуша й, мені здається, скоро здобуде йому індигенат шляхетства, отже, буде у нас, панове, небавком одним шляхтичем більше — прибуде ще пан Довбушевський. На ці думки мене наводить та обставина, що отой самий Довбуш грабує всюди і грабує, як говорять власне добродіїв, що лихо поводилися із своїми селянами. Оскільки відомо, пан Кшивоплутські не грішив особливою гуманністю в своїх стосунках із підданими — а між тим Довбуш його не грабує. Що за милостивість така? І звідки причини такого альянсу?

Пан ловчий одразу скипав:

— То пан мислить, що я на спілку з Довбушем працюю?

— Я такого ще не сказав, а що я мислю, того пан знати не може. Так само, як я не знаю, що обмислює пан Кшивокольський.

— Нехай пан не хвастає своєю гуманністю, бо Довбуш не дуже-то розбирає, хто гуманний, хто ні, і одної прекрасної ночі може ограбувати пана, як і всякого іншого.

— За панським приводом, очевидно.

Фразу було кинуто без усякого помислу, але пана Кшивокольського вона, видимо, навела на якісь думки. Він навіть замовк і скоро кинув помешкання ратуші.

Вийшовши, бистрими кроками подався по ринку в сірий його куток і зайшов нараз до шинку найпідряднішого гатунку. Сказав дати собі пива, а коли шинкар ставив на стіл, сказав йому:

— Пришли мені фактора.

— Ні… А яка справа? У якій справі пан потребують фактора?

— Це я йому вже й скажу.

— То нехай я буду той фактор. Нехай пан кажуть, яка справа.

— Із вашої жидівської цікавості просто хочеш довідатися, яка справа, а потім таки пришлеш фактора.

— Ні-і… Чи я не можу бути такий фактор, як і всякий інший?

— Ну добре. Пришли мені зараз такого чоловічка, щоби міг виконати певне доручення.

— Ой-вай, яке діло? Це пустякі А на яку справу? Сеймик розвалити? Пана якого побити?

— То вже не твоя річ.

— Чому не моя річ? Власне то є моя річ, бо я мушу знати, якого чоловіка вам привести, чи то підрядного, що на десятках ходить, чи то вояка, чи то холопа?