Розділ «АВІРОН Повість»

— Що це? Що це?.. — ледве чутно, весь дрижачи, спитав Авірон.

— А що, ти не бачиш? Це ж херувим для Моїсея. Це святиня Ізраїлева, котру він так хотів лизати… — І Веселіїл сміявся, і сміялася огидна почвара перекошеним ротом, і сміх їх був однаковий.

— І це… і це так і буде?..

— Атож як? — і ще дужче реготав Веселіїл, і ще дужче реготав херувим, а з розірваного його рота мов виходив тяжкий сопух. — От ми поставимо це божество тут у куточку, — казав далі Веселіїл, відтягуючи статую вбік, — нехай прийде Моїсей та подивиться. Бажав? Хай має! Я зробив доброго Бога, і зробив непогано, — а він палити? — прошу! Сідайте самі за роботу та й ліпіть, а я вам не дурень дався, що сьогодні один брат одне бовкне — роби так, а завтра другий брат друге бовкне… А я б мав всякого бовкуна слухати? Ні, дякую красно. Я вже не маленький, у мене онуки вже бігають.

Саме в цю хвилину ввійшов Моїсей.

— Ну, як тут у тебе, старий муркало? А там пішла робота… страх! — і Моїсей розсміявся. Але в сміху тім було щось таке, що ножем різнуло серце Авіронові. Це він уперше чув, як хихоче великий пророк, — і бодай би не чути ніколи! Це був сміх переможця. Моїсей побідив Ізраїля — і знову, тепер, здається, вже надовго, став паном його.

«Треба лише розуміти дух народу і впору приходити до сповнення менших його бажань, а тоді він сповнить велике твоє бажання — бути вічним твоїм рабом!» Так говорив кожний рух Моїсея і горда радість очей його, і відчув те в сміху Авірон…

— А це що ти тут наробив? — спитав Моїсей, зупинившися перед херувимом, притуленим до стіни.

І ждав Авірон, що нахмуряться брови великого пророка, що блискавиця вийде з очей і поразить святотатця, що покажеться ж правда господня… Але нічого не сталося… Замість гніву — вибух сміхом Моїсей і реготав, упершися в боки, аж хитався всім дебелим тілом своїм. А Веселіїл, зберігаючи серйозну міну, хоч очі в нього бризкали сміхом, говорив роблено суворим голосом:

— Це ж Бог тобі. Я тобі добре зробив тельця, — навіщо ти спалив його? А херувимів я робити не вмію.

І двоє старих стояли й реготали з святині Ізраїля, з уповань на нього…

— А цей дурник питає: чи це так воно й зостанеться? А що ж, кажу, йолопе, гадаєш, що буду переробляти? А не діждеш ні ти, ні твій Моїсей! — І знов старі реготали здоровим, дужим сміхом міцної старості.

А потім узяв Моїсей янгола і, поплескуючи його по носі, від чого ніс зробився зовсім ні на що не похожим, сказав:

— Ану-ну, покажи цьому молодикові, що значить сила господня, котру дав тобі в руки Господь! — І знову вони реготали, аж сльози виступали у них на очах.

Зручним рухом підхопив Веселіїл янгола, поставив його перед собою й почав водити пальцями по лиці. І здавалося, що грався він, роблячи безліч непотрібних рухів: то вивертав кумедно палець, то врізувався в глину твердим, як залізо, нігтем, то швидко-швидко тер одне місце і все не переставав приговорювати всякі дурниці. Відхиливши голову та прищуливши очі, приглядався до роботи, аж нарешті, різким рухом відкинувши ввесь корпус, відійшов Веселіїл і крикнув:

— Ану, дивися тепер, дурню!

Авірон глянув — і не знав, що тут сталося справді: чи сила господня, чи чарування якесь?!

На нього скорботно дивилося божественне лице. З очей, здавалося, от-от поллються сльози, а уста… живі, лише бліді уста тихо шепотіли молитву господинові…

І це таке було прекрасне, це таке було дивне, що впасти хотілося на коліна й розридатись. І Авірон розридався… лише від того, що було, було — й не могло витравитися з душі печальним поглядом янгола. Образа Богу й сміх йому — це був уже занадто болючий контраст для чистої душі одного з тих, що не вміють владикувати… І, закривши лице полою одежі, заплакав Авірон…

Плакав він над собою, над своєю наївною вірою, над пророком великим, що згубив тепер авреолю і став звичайним властолюбним обманщиком. Плакав над молодістю своєї душі й над зачерствілою старістю душ цих мудреців, ознаменованих перстом Бога… І над Ізраїлем усім плакав пін, що справді без Бога, сам, по волі одного-однісінького чоловіка, заблудив у цю дику пустиню і тепер мусить шукати Бога собі, шукати надії собі.