ПАПІР БІДОЛАХИ СЯО
Був спекотний літній полудень сто першого року Дракона. Вартові біля брами імператорського палацу мружили проти сонця розкосі щілинки очей і не одразу помітили бідно зодягненого чоловіка, що прошкував через майдан.
— Гляди, Сун, — придивився нарешті один, — мабуть, цей дивак зранку перебрав рисової. Тільки п’яний у нашій країні міг забути, що підходити до палацу імператора ближче, ніж на чверть лі, дрібному людові заборонено під страхом смерті.
— Не схоже, Пин, — розважливо заперечив другий. — Він же йде прямцем, не заточується. Либонь, це чужоземець, який не знає наших звичаїв. Або ж просто йому набридло топтати землю…
Тим часом чоловік опинився коло брами, й вартові з металевим брязкотом схрестили перед ним списи.
— Пропустіть, — сказав незнайомець. — Я ремісник Сяо, мені треба до імператора.
— А може, зразу до самого бога? — глузливо перепитав Сун. — Забирайся звідси мерщій, поки голова на плечах.
— Мені до імператора треба! — вперто повторив той.
Пин дістав з кишені рогового сюрчка, лунко свиснув — і ніби з-під землі блискавично вигулькнув начальник палацової варти.
— Що таке? Хто такий? — прохромив зухвальця гострим поглядом.
— Цей чоловік добивається стати перед очі володаря володарів.
— Чи не замислив лихого?.. Обшукайте його! — звелів начальник.
Вартові притьмом обмацали Сяо, витягли з-за пазухи сувій паперу й подали начальникові. Папір був чистий, жоден ієрогліф ще не закарбував на ньому нічийого слова.
— І цим ти насмілюєшся порушити спокій імператора?
— Атож, — озвався поважно ремісник, — насмілююся, бо всі книги світу не ховають таємниці, рівної тій, яку береже мій чистий папір!
— Таємниці, кажеш… — Начальник шкребнув нігтем брову. — Ну, що ж, у такому разі ходімо до головного довірника. Тільки затям: коли вигадуєш облудно, твоя голова стримітиме на палі хутчій, ніж сонце впаде за обрій.
Головний імператорів довірник дрімав під помахами сандалового віяла, яким прогонила спеку юна зваблива служниця.
— Гаразд, — лінькувато розплющив він повіки, — повідай мені свою таємницю, і, як вона того варта, я переповім володареві володарів.
Від споглядання гнучкої, ніби виноградна лоза, служниці Сяо розм’як душею, одначе відповідь його була шанобливо тверда:
— Даруй і зласкався, о найближчий до найвищого, але моя таємниця надто велика, я не можу довірити її нікому, крім самого імператора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Добрий пірат Джон» автора Лук'яненко О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 4. Приємного читання.