Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Приходили зв'язки від другого та третього куреня. На розмову з ними ходили у землянку в Холодному Яру. Мамай, поки ще Дніпро не замерз, полював із плавнів на пароплави. Його славна гармата, витягнута і відчищена, знову виконувала свою службу. Затопив пароплав, що віз червоноармійців вниз по Дніпру, певно на Врангеля.

Кваша, щоб «гендель йшов» посадив у «гніздо» і підпалив потяг з обозом і походними кухнями.

Хмарі удалося краще, бо «обробив» потяг з панцирними автами і викинув з рейок одного із двох бронепотягів, що постійно вартували тепер на лінії між Знам'янкою і Кам'янкою.

Три автопанцирники Чорноліський полк зняв з потяга і завіз кіньми у Чорний ліс. Зробили їм під землею «гаражі», а зверху корчі посадили.

Оля, що жила на хуторі, ходила в далеку розвідку. Принесла невеселу вістку, що червоні вже зліквідували «петлюрівський» фронт.

Наше військо відступило за Збруч і яка його дальша доля — не відомо. Радимося, щоб послати під весну зв'язка за Збруч довідатися чим віє, а чим може повіяти із Заходу.

Під Кримом ідуть завзяті бої. Червоні без кінця перекидають туди сили, переважно залізницями, хоч по Херсонщині проходять зрідка частини походним порядком.

В наш район червоні не показувалися. Загін Лопати «господарив» із чекістами у селах потойбік Кам'янки.

Одного дня прийшов зв'язковий із Мельників. Сказав, що до одного із кіннотчиків прийшла сестра — каже, що мусить з ним бачитися. Завів ще з одною дівчиною-мельничанкою та селянином до землянки в Холодному Яру.

Козака, що прийшла до нього сестра, звали хлопці Петрусь «жінка-журиться». Походив із-за залізниці, з села Красносілки. Дома у селі жити не міг, бо розшукувала його Чека, а у селі вже закріпилася «саветская власть». Не було року, як одружився. Під настрій любив сповідати товаришам, як жінку дуже кохає, та як вона його любить і журиться за ним. Ну й прозвали його «жінка-журиться».

Забороняти Петрові, що болів за вісткою з дому, побачення із сестрою, не можна. А що сестру могла підіслати Чека, берем із Чорнотою кількох хлопців і йдем з Петром у Холодний Яр.

В землянці палилося. Як увійшли, сестра з плачем кинулася до Петра.

— Ну чого? — заспокоював він її. — Що там вдома? — запитав із дріжжю в голосі.

— Ой Петре! — Боюся тобі сказати.

Петро зблід.

— Що? Христю може забрали? Кажи! Може розстріляли?

— Ні. Зарізав Лопата…

Петро безсило сів на лежанку. Сидів кілька хвилин без руху. Потім пригорнув сестру.

— Розкажи мені, як було. Все… Не бійся — все одно мені вже…

Дівчина витерла сльози.