Полтава

— Та що це ти! — почав, але зона не дала йому прийти до слова.

— Так, так. Всі ви влюблені в Мотрю. І гетьман, і Чуйкевич, і ти — всі. Дурійка якась

найшла на вас з тією Мотрею. Закрила очі руками і вдавала, що плаче.

— Але ж, Ганно, я люблю тільки тебе, люблю, що й виповісти не вмію.

— Бідний мій! Навіть балакати не навчили!

— А ти все до насміхів скора. Приманиш, а тоді насмієшся і відтрутиш. Сама не знаєш,

чого хочеш.

— Знаю.

— Не знаєш.

— Знаю!.. Я хочу любові великої, сильної, як смерть.

— Власне, так люблю тебе.

— Ха-ха-ха!

— Цить!

І усміх угасив поцілуєм.

— Але тобі переслатися б треба. Ти втомлена.

— Не хочу спати. Жити хочу. Розумієш? Жити!

— Жити, — повторив глухо за нею.

— Пересидимо нинішню ніч. Добре? А може, ти сонний?

— Ні. Нас тут усіх безсонниця напала.

— Нечиста совість спати не дає.