В Країні Сонячних Зайчиків

А так...

А так став я посмiховиськом.

- Ну як там справи з мухами?

- Ой, стривайте-стривайте, щось у нього в головi, здається,

дзижчить.

- Привiт, Муха!

- Гав-гав!

- Дз-з-з!

Навiть нещасний Льоня Монькiн, з якого до мене, як я потiм дiзнався, усi в класi кепкували, зрадiвши, що є йому нарештi замiна, дзижчав менi услiд мухою.

I я, перший жартун i дотепник у своїй школi, гострого слова чийого боялись навiть старшокласники, я, онук вiдомого на все село дiда Грицька, тут перетворився раптом на якусь ганчiрку, об яку витирали ноги всi, хто хотiв.

Я розумiв, що я сам винен,- не треба було менi ото ляпати про пса й муху, та вiд того ставало ще важче.

Дома мого настрою нiхто не помiчав. Тато був так захоплений своєю роботою, що часто працював i в суботу та в недiлю. Його дуже хвалили, а Iван Михайлович сказав, що тато згодом, може, навiть дiстане колись почесне звання "феллоу". Поки що в нас у Радянському Союзi є тiльки один представник цього всесвiтнього товариства висококласних майстрiв. Це Фелiкс Равдонiкас iз Ленiнграда. Про нього навiть фiльм по телевiзору показували.

Мама поступила працювати на взуттєву фабрику бiля Лаври. I вчилася на якихось курсах. Теж хати не трималася. Дiд Грицько трохи побув та й поїхав назад у село - копати картоплю.

Приїхала було баба Галя мене доглядати, але теж довго не витримала. Вона прокидалася за звичкою дуже рано, десь о третiй, одягалась i мовчки сидiла посеред кухнi на табуретцi, склавши руки на колiнах. Якось, прокинувшись уночi, я вискочив, куди менi було треба, i мало не вмер з переляку, побачивши в кухнi на тлi вiкна мовчазну нерухому постать.

- Чого ти кричиш? - тихо спитала баба.

- А чого ж ви?.. Я думав, що то злодiй. От iще!

- Ех! - зiтхнула баба тужливо.- I як там моя Лиска? I курочки... I кабанчик... Той старий хiба догляне як слiд. Ех!

Через кiлька днiв поїхала вона до своєї Лиски.

Та й нащо мене доглядати?! Що я - дитина, чи що.

Все одно нi баба, нi дiд, нi батьки не зрозумiли б моїх переживань.