В Країні Сонячних Зайчиків

Так от вона, таємнича новина Спасокукоцького! Сурен Григорян.

"Не слухай його! Це ж Муха!.." - "Здрастуй, Стьопо!.."

На другий день про моє до Тусi "кохання" нiхто й не згадав. Бо сталася подiя, яка примусила всiх забути про це.

Тiльки-но почався перший урок, дверi розчинилися i до класу ввiйшла наша класна керiвничка Лiна Митрофанiвна, ведучи за руку чорнявого кумедного хлопчика з довгим носом.

- Пробачте, Ольго Степанiвно,- ввiчливо всмiхнулася вона до вчительки географiї, чий був зараз урок.

- Будь ласка, Лiно Митрофанiвно,- так само ввiчливо всмiхнулася до неї вчителька географiї.

Лiна Митрофанiвна стала в третю позицiю (як каже мiй дiд Грицько) i урочисто, наче перед мiкрофоном, сказала:

- Дiти! Знайомтеся! - Вона погладила чорнявого носаня по головi.- Це хлопчик з братньої Вiрменiї. Сурен Григорян. Вiн приїхав знiматися в новому кiнофiльмi студiї iменi Довженка. Протягом мiсяця вiн житиме в Києвi й ходитиме тут до школи, вчитиметься в нашому класi. Я сподiваюсь, що всi ми дружньо поставимося до нього, не будемо кривдити його, а будемо йому допомагати. Правда?

Так от вона, таємнича новина Спасокукоцького!

Всi розгублено мовчали.

Тодi Сурен Григорян рiшуче хитнув головою i вiдповiв за нас:

- Правда! - Потiм пiдморгнув нам i додав: - Вони такi. Я їх знаю.

Всi засмiялися.

Незважаючи на великий нiс, вiн був страшенно симпатичний, цей вiрменський хлопчик Сурен Григорян. Та й то - хiба б узяли знiматися в кiно несимпатичного? Завжди ж такi конкурси влаштовують, одного з тисячi вибирають!

На першiй перервi з класу не вийшов нiхто. Всi обступили парту, за якою сидiв Сурен, i, навалюючись один на одного, штовхаючись i намагаючись просунутись якнайближче, слухали.

Коли продзвенiв дзвоник на другий урок, ми вже все знали.

Вiн приїхав учора. Навiть не приїхав, а прилетiв лiтаком.

Гратиме у дорослому фiльмi маленьку, так звану епiзодичну роль, майже без слiв. Але зайнятий у кiлькох епiзодах i тому знiматиметься цiлий мiсяць.

Приїхав з батьками. Батьки його будiвельники. Монтажники вищого розряду. Зупинилися вони у своїх друзiв Бондаренкiв, теж будiвельникiв, з якими батьки подружили в Ташкентi, коли вiдбудовували узбецьку столицю пiсля землетрусу.

Поки Сурен знiматиметься, батьки працюватимуть разом з Бондаренками на одному з київських будiвництв. Так спецiально, домовились. По-перше, щоб не розлучатися з сином. По-друге, щоб добре подивитися Київ, про який стiльки начулися вiд Бондаренкiв, але в якому нiколи ранiше не були.