В Країні Сонячних Зайчиків

Есесiвець у темних окулярах вийшов з машини, розчинив заднi дверцята, показав рiзким жестом Стороженку - виходь!

Стороженко вилiз.

Дверi розчинилися, i Стороженко, а за ним есесiвець зайшли. Я - за ними. За поручнями сходи були обплетенi дротяною сiткою (мабуть, щоб не можна було стрибнути вниз). Вони пiднялися на другий поверх, пiшли довгим коридором з високими рiзьбленими дверима обабiч.

Гестапiвець розчинив якiсь дверi, i вони зайшли.

Гестапiвець сiв за стiл, закурив сигарету.

Старий Стороженко стояв, опустивши сиву голову.

- Ну, здрастуй, П'єр! - усмiхнувся гестапiвець i зняв темнi окуляри.

- Август? - здивовано прошепотiв Стороженко. Так, це був Рудий Август. Тепер i я впiзнав його. По голосу. Обличчя його перетинав шрам.

- Не думав я, що зустрiнемось,- одкинувши назад голову, примружився Август.

- I я не думав,- зiтхнув Стороженко.

- Iду сьогоднi по базару - очам своїм не повiрив: невже, думаю, ти? Придивився - ти! Наказав полiцаєвi, щоб тебе привiв. Не хотiлося, щоб перше твоє враження вiд зустрiчi було зiпсоване вульгарною базарною обстановкою. Хотiлося, щоб це вiдбулося у пристойнiшому, ха-ха-ха, мiсцi. Ми ж з тобою все-таки артисти. Любимо ефекти. Ха-ха-ха! - Вiн був дуже задоволений собою.

Стороженко похмуро мовчав.

- Та ти сiдай, сiдай,- наче лиш тепер помiтивши, що той стоїть, мовив Август.- Ти ж уже старенький, либонь, ноги не тримають, рокiв же на п'ятнадцять за мене старший. Ех-хе-хе. Минуло життя... Що ж це ти у бiльшовикiв кращої долi не заробив - кинули вони тебе, як непотрiб, старцюєш на базарi. I в цирку ти наче не виступав у них. Я цiкавився. Наче не виступав.

- Не виступав,- тихо сказав Стороженко.

- Чого ж це? Революцiя дала усiм такi можливостi. "Хто був нiчим, той стане всiм..." - спiвається у вашому "Iнтернацiоналi". А ти ж такий талановитий. I раптом... Ай-яй-яй... Чи, може, тебе на гастролi до Сибiру одправили... Ха-ха-ха!

- Нi...

- Стривай! А де Тереза? Вона ж тодi вижила, менi казали... I ви потiм наче побралися.

- Вона померла вiд тифу у громадянську...

- А-а, тодi ясно. Ти не змiг кривлятися на аренi пiсля цього. Диви!.. Така любов! Хто б подумав?! I все-таки талант у тебе є. Є! Я дивився сьогоднi, як ти "виступав". Люди смiялися. А в умовах окупацiї, горя, неволi, голоду примусити людей смiятися - це неабияка рiч.

- Може, зараз людям усмiшка потрiбнiша, нiж будь-коли. Для того, щоб вижити...