В Країні Сонячних Зайчиків

Як я ненавидiв у цю мить свiй шостий "Б"! "Нащо ви менi всi потрiбнi! - з безсилою люттю думав я. - Обiйдусь я i без вас. Обiйдуся!"

До кiнця урокiв сидiв я, як та хмара. Настрiй був - гiрше бути не може. Ще й вiд Лiни Митрофанiвни зауваження заробив. Бо, ясна рiч, слухав її пояснення неуважно й повторити те, що вона пояснювала, не змiг.

Була в мене в цей час голова, як казан, а розуму - нi ложки.

Правду каже мiй дiд Грицько: "Одна бiда йде, другу за руку веде. Як починає на тебе щось валитися, то тiльки встигай журитися".

Вийшов я пiсля урокiв такий, як ото приреченi пiсля суду виходять.

Та тiльки звернув з шкiльного iанку на вулицю, як несподiвано почув:

- Добрий день, Стьопо! Чого це ми такi сумнi й невеселi? Пiдвiв голову. Глип! - старий Чак стоїть бiля школи, усмiхається привiтно.

- О! Здрастуйте! А ви як тут?

- Та до тебе ж прийшов. На побачення. Але бачу, мабуть, невчасно. Що сталося? Двiйок нахапав? З хлопцями побився, чи що?

- Та нi! Все гаразд! Усе о'кей! - усмiхнувся я, бо й справдi настрiй у мене одразу пiдскочив - хмару мою паче вiтром здуло. - Чесно! Чесно! Все о'кей! Але як ви знайшли мене?

- Овва! Велике дiло опеньки! Ти ж менi казав, у якiй школi вчишся, то що я - вже й школу знайти не годен?

I те, що вiн сказав знайоме дiдове Грицькове "велике дiло опеньки", зовсiм розвеселило мене.

Повз нас пройшла Туся Мороз. Глянула з цiкавiстю на старого Чака. усмiхнулася привiтно йому. I менi усмiхнулася - видно, потiшена тим, що я повеселiшав.

Я їй весело пiдморгнув.

Хай не думає, що я нюнi розпустив через отого Iгоря Дмитруху! Мене так просто не звалиш!

Туся пiдстрибом побiгла на тролейбус.

- Так усе в тебе, кажеш, о'кей? - перепитав Чак.-А урокiв на завтра багато?

- Трохи е,- зiтхнув я.- Але години на двi - двi з половиною... А що?

- Ти знаєш...- Чак якось кумедно, одним пальцем почухав потилицю.Думав я, думав над тими словами Рудого Августа про весел-зiлля, смiх-траву, i подумав, що все-таки треба було б вiдвiдати того куренiвського дiда старого Хихиню... Балачки балачками, а не буває диму без вогню. Не хотiлося б менi помирати, не перевiривши тих балачок. Га?

- Авжеж! Авжеж! Треба перевiрити! А як же! - загорiвся я.