В Країні Сонячних Зайчиків

- Для чого - я й сам не знаю. А взявся вiн дуже просто. У 1067 роцi дружина його була розбита Iзяславом, Святославом i Всеволодом у битвi на рiчцi Немизi, а сам вiн був захоплений пiд час переговорiв у полон. - Вiн що - такий був гарний?

- Нi. Вiн пограбував Софiйський собор у Новгородi i спалив мiсто. Повсталих киян вiн через сiм мiсяцiв зрадив i втiк до себе у Полоцьк. А Iзяслав захопив Київ i жорстоко покарав повсталих. Сiмдесят ватажкiв було страчено i дуже багато ослiплено за наказом сина Iзяслава Мстислава, дружина якого перша вступила до мiста. - Сiмдесят ватажкiв! - вигукнув я.

- Сiмдесят. У лiтописi так i записано. I е усi пiдстави вважати, що в першому київському повстаннi брали участь i скоморохи. Бо в усiх згадках про скоморохiв пiдкреслюється бунтiвний, пiдбурюючий до непокори їхнiй характер. Отже...

- Отже, все точно. "Один iз сiмдесяти, яких..." стратили за керiвництво повстанням у Києвi в 1068 роцi!

- Схоже на це. Послухаємо, що скаже Єлисей Петрович.- Чак звiв очi догори. Я теж пiдвiв голову.

Єлисей Петрович, як завжди, сидiв на гiлцi, але цього разу не читав, а, зсунувши окуляри на кiнчик носа, позирав на нас i уважно слухав. Єлисею Петровичу, яка ваша думка? - спитав Чак. Єлисей Петрович злiз з дерева, вмостився на лавцi поряд з нами.

- Слухав уважно i з iнтересом. Вiд себе додати можу, що вперше згадуються скоморохи якраз в iсторичному документi Повчання про кари Божiї", який був написаний саме як вiдгук на подiї, що потрясли Русь у 1068 роцi, тобто на знамените київське повстання, про яке йшлося.

- О, а казали, що iсторiю не дуже знаєте, - усмiхнувся дiдусь Чак.

- Ну, ця iсторiя менi дуже близька, - заперечив лiсовик.- Я ж i сам родом з тих часiв. I документ отой iсторичний "Повчання про кари Божiї" нашого брата стосувався безпосередньо. Не раз читав, майже напам'ять знаю. Ось що там пишеться (цитую по пам'ятi): "Усякими хитрощами уводить в оману диявол, одвертаючи людей вiд бога трубами i скоморохами, гуслями i русалiями... Коли ж надходить час молитви, мало людей опиняється в храмi. Варто тiльки танцюристам, гудцям чи iншим iгрецям погукати на iгрище бiсове, то всi бiжать радiсно i весь день там стовбичать, участь беручи у позорищi, а коли до церкви покличуть, то людiє позiхають, чухаються, потягуються й кажуть: дощ, або холодно, або ще що-небудь. А на позорищах нi даху, нi затишку, а дощ i вiтер, але все приймають, радiючи, дозори влаштовуючи на пагубу душам. А в церквi i дах, i завiтря дивне, але не хочуть прийти на повчання". О! .. - Добра у вас пам'ять, - з заздрiстю сказав я.

- Ви помiтили, - не прореагував на мою похвалу лiсовик, - що скоморохи тут названi слугами диявола, а iгрища їхнi - бiсовими? Отже, як бачите...

- Ой! - несподiвана думка раптом майнула в моїй головi.- Ви ж казали, що родом iз тих часiв i... То, може, ви й брали участь у тих подiях?

- Нi! - зiтхнув Єлисей Петрович.- Я ж усе-таки лiсовик. Жив я тодi не в самому Києвi, як тепер, а в лiсi. Правда, неподалiк, за Перевiсищем. Так тодi називався порослий лiсом Хрещатий яр, де нинi пролягав Хрещатик. Та й молодий я був тодi дуже, молодий i зелений. У буквальному розумiннi. Нi, не брав я тодi участi в тих подiях. На жаль. Але зараз вiзьму з задоволенням. Разом з вами... Так, значить, тисяча шiстдесят восьмий рiк. А мiсяць який, знаєте?

- Не тiльки мiсяць, а й день у лiтописi зазначений, - сказав Чак.П'ятнадцяте вересня/ I починалося все отут, на цьому мiсцi, на Подолi, на торговищi.

- Ясно! П'ятнадцяте, значить, вересня тисяча шiстдесят восьмого року. Ану-ну! - Єлисей Петрович поставив на часовi-зорi "експозицiю", примружився.- Та-ак! .. Скомороха як звали? Нагадайте. - Терешко Губа.

- Та-ак. Губа, значить... Раз Губа, то мусить бути, ясна рiч, губатий. Як Смiян, як Хихиня... Може, вiн навiть предок їхнiй, - Напевне! - вигукнув я.

- Та-ак... Ого-го! .. Ну й юрмище на торгу. А он i скоморохи. Там десь Терешко наш Губа. Але пiзнати зовсiм неможливу. Маски на них. Харi бiсiвськi, як тодi говорили. Ну, що ж, поїхали! - Поїхали! - пiдхопив я. Поїхали! - кивнув Чак.

I враз померкнув свiт менi перед очима, полетiв я, у глиб вiкiв провалюючись.

... Перше, що я почув, то була пiсня. Якийсь скоморох у вивернутому наверх вовною кожусi, у рогатiй вишкiренiй масцi, пританцьовуючи, голосно спiвав: Ой, хвалився князь, На рать iдучи, Ще й братiв своїх На рать беручи: - Ех, єдиним махом Всiх я побивахом! - Та насправдi то брехня, То є лжа.- Князь вiд половцiв, Мов заєць, бiжа. А за ним собачка З мордою Коснячка. Отака-то слава В князя Iзяслава! ..

Як тiльки скоморох доспiвав, iз сiрого, бородатого, у полотняних рубищах натовпу залунали гнiвнi вигуки: - Iстинно Губа-скоморох глаголить! - Ганьбище!

- Срамота! - Допоки терпiти будемо? - Скликайте вiче, людiє!