В Країні Сонячних Зайчиків

- Дякую! Тiльки нащо було...

- Та ж кажу, познайомитися хочу,- лагiдно усмiхнувся дiдусь.Зацiкавив ти мене. Я тебе помiтив. I вчора ти був. I сьогоднi на другiй виставi пiдряд. I сам. Без батькiв, без нiкого. I щоразу смiєшся й радiєш, наче вперше бачиш.

- А ви...- Я затнувся.- Ви що.. теж часто ходите? Чи працюєте тут?

- Нi. Не працюю. Я вже, брат, нiде не працюю, на пенсiї. За вiсiмдесят менi.

- Та ну! А я б вам бiльше сiмдесяти, як дiдовi моєму, не дав нiколи.

Справдi, у потертих джинсах, у светрi, вiн зовсiм не виглядав таким старим.

- Дякую! Дякую! - засмiявся дiдусь.- Якщо так, то це тiльки завдяки цирку. Цирк, брат,- це велике диво! Та я думаю, тебе не треба агiтувати. Ти любиш цирк так, як i я.

- Люблю,- признавсь я.

- I, мабуть, мрiєш стати артистом цирку. Найпевнiше, клоуном.

Я почервонiв.

- Та не соромся. Це, брат...- вiн зробив широкий жест i хотiв iще щось сказати, але тут пiдiйшла жiнка з маленьким хлопчиком, на мiсцi якої вiн сидiв, i дiдусь рвучко пiдвiвся:

- Пробачте, будь ласка! - i, звертаючись до мене, сказав: - Ти пiсля закiнчення одразу не тiкай. Добре? Я у сусiдньому секторi сиджу. Побалакаємо

- Гаразд,- хитнув я головою, поспiшаючи доїсти морозиво Вже продзвенiв третiй дзвоник, погасло свiтло, i прожектори освiтили форганг (я вже знав, що так називається завiса, з-за якої виходять на арену артисти).

У другому вiддiленнi я весь час думав про дивного дiдуся. Хто вiн такий? Чого це раптом вирiшив познайомитися зi мною? Що йому вiд мене треба?

I хоч усе це було загадково, тривоги я не вiдчував. Дiдусь був менi симпатичний.

Коли вистава закiнчилась, я лишився на мiсцi, чекаючи його. Проштовхуючись мiж людей, вiн швидко пiдiйшов, майже пiдбiг до мене.

- Ну, ходiмо, ходiмо, я трохи проведу тебе. Спасибi, що не втiк.

Ми вийшли з цирку i пiшли вгору по бульвару Шевченка.

- Ну, давай знайомитися. Як тебе звати?

- Стьопа. А... вас?