Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Бо Галина Сидорівна сказала йому:

«Роби тепер, що хочеш, але щоб хлопці мої даремно не хвилювалися й не переживали!»

Отож він увечері після побачення з нами біля доту їздив звітувати їй, а я його у садку і вгледів і наробив шелесту (правда, він перечекав у кущах і потім—таки зустрівся з нею).

І на ранок довелося йому дзвонити мені по телефону.

А Павлуші листа в альбом для малювання то ж, звичайно, Гребенючка підклала непомітно.

Взагалі, всю ту кашу заварила таки Гребенючка.

Вона, бач, не могла дивитись, як мучиться і страждає Павлуша. Він, виходить, страждав і мучився (а я, дурень, думав… Іудою його називав!).

І вирішила Гребенючка нас помирити. Але сама цього зробити вона не могла, бо знала, як я її люблю, вийшло б усе навпаки.

І прийшла вона радитися до Галини Сидорівни.

А Галина Сидорівна підпрягла до цього діла свого Пайчадзе. І вже втрьох розробили план операції.

Гребенючка прямо сказала:

— Треба щось цікаве придумати. Бо вони такі хлопці… Вони просто так на вудочку не клюнуть. Дуже вредні. Треба якусь загадкову таємницю. Оце вони люблять!

Ну й що! Подумаєш! А хто це з хлопців не любить, щоб було цікаво, не любить таємниць і загадок!

А взагалі, з тим розкопуванням доту — то була наївна вигадка. Ми б одразу розшурупали, що то несерйозно, і їхня затія провалилася б.

— Скажи, Павлушо!

— Ага!

— Якби ми придумували, ми б щось таке придумали, будь здоров.

От не знаю, що та комісія зараз думає, в яку нас не обрали. Звичайно, вони всі відмінники, серйозні, позитивні люди, але ж фантазії у них, як кіт наплакав, їй-богу!

А тут же треба щось таке грандіозне, небувале, космічне.

— Ой! Слухай, Павлушо! — раптом скрикнув я. — А давай…