Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Вулиця Січневого повстання, — буркнув Ява.

— Тю! Та це ж вона і є… Тут біля метро починається і проз новий Палац піонерів тягнеться туди, де лавра. Гайда!

Ява криво усміхнувся.

РОЗДІЛ III. Ява поспішає на побачення. Вухо

Через кілька хвилин ми вже знайшли потрібний будинок, почали шукати квартиру. Обійшли весь будинок — нема. На найвищому шостому поверсі остання квартира вісімнадцята, а нам треба двадцять п'яту. Що таке? Невже обдурила Валька, насміялася, вигадану адресу дала… На Яву мені було боляче дивитись — такий у нього був вигляд. Нарешті я наважився спитати в якоїсь бабусі. І виявилося, що є двадцять п'ята, тільки у дворі, у так званому флігелі. Пішли ми шукати той флігель.

— Казна-що, повигадували якісь флігелі-мігелі. Тільки з пантелику збивають, — удавано сердито бурмотів повеселілий Ява.

Справді, у дворі стояв такий самий, як і з вулиці, здоровеннецький шестиповерховий будинок. І на третьому поверсі ми легко відшукали двадцять п'яту квартиру.

Коли ми заходили в парадне, я помітив, що, минаючи старорежимські візерунчасті засклені двері, Ява на якусь мить затримався і, глянувши на своє відображення у склі, пригладив рукою чуба. Я удав, що нічого не бачу.

І от ми стоїмо перед дверима. На дверях кілька кнопок від електричних дзвоників — мабуть, у квартирі багато сусідів. На сходах напівтемне, і ми спинаємось навшпиньки, щоб прочитати написи під кнопками. О, «Малиновським дзвонити один раз!» Це воно. Вальчине прізвище. Малиновська. Точно.

— Дзвони, — шепоче Ява.

— Ти дзвони, — шепочу я, невідомо чого відчуваючи холодок у животі.

— Та подзвони. Ну, ти ж вищий, тобі зручніше, — хитрує Ява.

— Ні, вона тобі адресу залишала, ти й дзвони, — не здаюся я.

— Ану тебе, — із злістю шепоче Ява і, рішуче зітхнувши, натискаь на кнопку. За дверима голосно деренчить дзвоник.

Ява відскакує від дверей і ховається за мою спину. Дуже мені треба! Я відскакую вбік і хочу випхнути наперед Яву.

І тут сталося щось неймовірне. З-за виступу стіни з темряви, як мара, виринула чиясь величезна постать і здоровеннецькою рукою схопила Яву за вухо. В ту ж мить хриплий голос загримів, аж луна підстрибом покотилася вниз по сходах:

— Піймалися! Піймалися нарешті!

Не кажучи вже про Яву, якого тримали за вухо, я теж від несподіванки прикипів до місця і не міг ворухнутися. А дядько гримів на весь під'їзд:

— Так от хто тут хуліганить! От хто це дзвонить і тікає!.. А бідна бабуся повинна бить свої старі ноги, даремно ходячи відчиняти! От ми зараз з вами поговоримо!

І в цю мить з-за дверей почувся дзвінкий Вальчин голос: