Розділ «ДИВАКИ Повість»

Побудував недалеко від берега під осокором курінь, змайстрував столик, лавочку біля нього вкопав, триногу поставив, на якій варив собі у закіптюженому казанку страву.

Всі дивуються: як не занудьгує в самотині? А йому аж смішно від тих балачок. Яка самотина? Хіба лошата й телята не живі істоти? Та й без них чимало всякої дикої живності на острові. І люди бувають тут. Раз або й двічі на тиждень навідується ветлікар, бригадир іноді загляне, котрийсь із рибалок запливе, піонери майже щодня приїжджають провідати колгоспний молодняк, який взялися доглядати.

Молодці вчителі чи, може, піонерське начальство, що додумались, підказали таке дітлашні! Нехай змалку привчаються обходитися з худобою…

Спираючись на ціпок, дідусь подибав до похилої дупластої верби, біля якої припинав свою довбанку-душогубку. Коли хлопці наблизилися до острова, показав ціпком на вичовгану місцину під вербою:

— Сюди чальте.

Тільки ткнулися в берег, Кудлай вистрибнув із човна, підбіг до діда й лизнув у руку.

Хлопці прив’язали човен, забрали весла, вудки, відерце з приманкою для риби, рогозяного кошика.

— Приїхали, дідусю, на лошат подивитися і рибу половити. Можна? — спитав Сашко, хоча й знав, що дід Артем завжди радий, коли вони гостюють у нього.

— А вроки повчили?

— Завтра ж неділя.

— Ну, якщо так, то можна. Тільки ж не баріться біля лошат, бо сонце оно вже де, не буде коли й рибалити.

— Ми з ночівлею до вас. Ранком половимо.

— А дома знають?

— Знають. Ось і харчів дали, — підняв важкого кошика Сашко. — Бабуся і для вас поклали.

Поки Микола, Сашко, Віктор і Олег купали та чистили лошат, дід Артем зварив юшку. Повсідалися вп’ятьох круг казана — і аж за вухами лящить, така вона смачна, ця острівна юшка!

Наївшись, полягали горілиць у траві, на зоряне небо задивились.

Раптом у ліску, що темнів неподалік на острівці, защебетали солов’ї — один, другий, третій…

— І мій витьохкує, — сказав дідусь.

— Як — ваш? — не зрозуміли хлопці.

— Той, що я його вчив співати.