Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

За ці дві тисячі днів було багато сумного й прикрого, навіть страшного. Загинули батько і дідусь Лайн-Еу, Кольрідж і Мей, Рой і сотні тисяч інших. Однак завойовано нинішнє й майбутнє.

Тессі рвучко нахилилася, схопила на руки маленького Люстіга, притиснула його до грудей. Ось воно, це майбутнє! Хіба ж не варто було боротися за нього?!

— Синку, я тебе дуже-дуже люблю! А ти мене?

Маленький Люстіг дивиться на неї величезними чорними очима — зосереджено і трошки незадоволено: він саме будував з кубиків кисневий завод.

— А ти, Тессі, — вітрогонка!

— Вітрогонка? — Тессі зареготала і цмокнула сина в нахмурене чоло. — Хіба так можна казати на маму?!

— Тато казав — значить, можна!

Ну, що ти йому зробиш, оцьому громадянинові, який визнає тільки тата! Все, все в ньому Айтове: очі й посмішка, зосередженість і наполегливість.

Але Тессі не шкодує, що син не схожий на неї. Навпаки, їй це приємно. Хай росте мужнім і сильним, впертим і розумним. Таким був би Айт, коли б народився в ці часи.

— Синку, нашого тата сьогодні обрали до Вищої Ради Вчених. Ти радий?

Маленький Люстіг стурбовано звів брівки, але не відповів. Тато вчить: краще мовчи, коли не маєш чого сказати.

— Це дуже велика честь, синку! А ще сьогодні тато запускає першу міжзоряну ракету…

Син солідно киває головою: у них в родині про цю ракету говорять щодня. Тато багато розповідав про неї, показував малюнки, приносив навіть велику іграшку-модель.

— Полетить наша ракета в далекі зоряні світи. Потрапить в гості до інших людей — може, таких, як ми, пірейці. А може, до волохатих і страшних на вигляд, а насправді людяних і привітних…

— Тессі, дивись: он дідусь Літтл!

Справді, до залу зайшов і попрямував на трибуну професор Ейр Літтл. Два роки тому його було обрано до Вищої Ради Вчених і призначено Комісаром антирадіаційного нагляду всієї планети, а сьогодні, як представник Монії, він заступає на посаду Голови Ради наступного строку повноваження.

Замовкає неголосний гомін у залі. Розпливається зображення на екрані, сповнюється синяви. З'являється на ньому картина зоряного Всесвіту, і водночас, наростаючи, лунає кришталево чистий дзвін — позивні Вищої Ради Вчених, знак загальної уваги.

Кожне суспільство має свої традиції, свої святині. Набуває їх і це — нове, щойно народжене. Споконвіку пірейців змушували схилятися перед грубою силою, перед владою грошей. Нині ж існує інший критерій — Розум, перед яким схилятимуться всі на віки вічні.

Бринять, розкочуються над планетою кришталево-чисті звуки. В них ніби чується гук далеких зоряних світів, подих незміряного Космосу, який завжди вабитиме людство своїми невичерпними таємницями. Тож слухайте, старі й молоді, слухайте, чоловіки й жінки, люди всіх рас і націй, — зараз говоритиме Вища Рада Вчених!

На фоні зоряного неба проступає зображення Рожевого й Блакитного Сонць, облямованих золотою орбітою Пірейї. Це — емблема нового суспільства.