Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

— Та це ж отой мерзотник, що влаштував вибух атомної бомби на півострові Койтерс! Коли б не він, ураган не обрушився б на Сан-Клей, Тессі не перепинила б твій рефрижератор, і…

Літтл раптом замовк. Він побачив, як болісно скривилось обличчя Люстіга, і вже по-іншому, зі щирим співчуттям у голосі запитав:

— Ну, хто в неї?

— Син.

— І…

— …назвали його Люстігом… — Люстіг глибоко зітхнув, похитав головою. — На мою честь…

Він швидко пішов уперед, а професор з почуття такту затримався.

Ні, життя на планеті не вмерло! А там, де є життя, завжди буде й любов з її радощами та болями, будуть щасливі й нещасливі. Люстіг досі не може забути Тессі Торн.

Професор сумно похитує головою на свої думки. Він сам зі стариківською сентиментальністю трошечки закоханий в Тессі. Одну тільки краплиночку. Та й то — ні. Просто симпатизує… І на старого враз війнуло тихим смутком, знайомим запахом пожовклого осіннього листя.

— Люстіг! — професор Літтл дріботить услід за товаришем. — А послухай-но, що мені спало на думку. Я гадаю, що нам уже слід знову зазирнути на завод кібернетичних машин. Я давно не перевіряв ступінь радіації в тому районі.

Обидва чудово розуміють один одного: на заводі кібернетичних машин головним конструктором працює інженер Айт, там же він і живе разом з сім'єю.

— Гм… А як же з атомною електростанцією біля Крутого порога?

— Та що ж — оглянемо завтра.

— Ну, гаразд. Летімо.

Повільно і майже безшумно пливе над Монією невеликий вертоліт. Проповзають під ним чорні згарища, сумні руїни, пусті поля, посновані липкими червоними пасмами отруйних для всього живого всеїдних гвіан.

Уздовж пустельних автострад шалений вітер гонить коричневі хмари пилу. Щербатими зубами вищирились у небо поруйновані залізничні мости.

Все сталося так, як і провіщав професор Ейр Літтл понад вісімнадцять років тому, коли пролунали два перші вибухи атомних бомб.

Але тоді прогноз Літтла на майбутнє був абсолютно безперспективний, а зараз — оптимістичний.

То тільки так здається, що планета обезлюділа. Аж ген клубочаться димки — то вже починають працювати відновлені заводи. А онде — в ґрунт врізаються ковші крокуючих екскаваторів. Цілком можливо, що то будується нове антирадіаційне житло.

— Знижуємось, Люстіг… — Ейр Літтл заклопотано хитає головою. — Ти знаєш, друже, мені здається, спочатку треба зайти до Тессі. Привітаємо її з сином, ну, і… Послухай, але як же з подарунком? Чи немає в тебе часом чогось у кишені?