Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

— Дайте я гляну! — Рум простягнув руку, щоб узяти бінокль, але в цю мить ввімкнувся екран телевізора, на ньому з'явилось бліде, зосереджене обличчя капітана Зорі Надії.

— Рум, негайно стартуйте! З максимальним прискоренням — якнайвище! — академік затнувся, схопився рукою за груди. — Вибух… стався!

Кілька наступних хвилин випали з пам'яті Рума. У свідомості лишилося тільки бліде обличчя Майоли, її залита кров'ю рожева сукня.

Звідки тут кохана? Що з нею трапилося?

Він навіть не здивувався — все було таким несподіваним і неймовірним, що сприймалося як маячіння.

Рум отямився лише тоді, коли ракетоплан, долаючи звуковий бар'єр, на мить завібрував. Рефлекторні звички пілота взяли гору над усім: надзвичайно велике перевантаження треба було усунути, бо це загрожувало загибеллю.

Рум зняв ногу з педалі керування. Стрілка покажчика прискорення поповзла з поділки «6» униз. З грудей вмить звалилася нестерпна вага. Але мозок ще працював мляво.

Цілком машинально Рум глянув у віконце. Посеред безмежної синяви Бурхливого океану виднілась плямка — острів Свята.

— Будь проклята, Ураніє! — він у безсилій люті погрозив комусь кулаком. — Будь про… — і затнувся.

На місці темної плямки спалахнув неймовірно яскравий промінчик. Просто на очах він перетворився на сяючу кулю, яка з кожною секундою збільшувалась. Її яскравість набула зловісного забарвлення. Чорне з червоним — атомний вибух!

Рум обвів поглядом кабіну.

Мертва Майола. Непритомний лікар. Тессі Торн і двоє незнайомих…

Загинула найдорожча в світі. Гине весь світ. Хто винен у цьому?

Ось він — винуватець, мерзенний виродок Кейз-Ол! Зв'язаний, злочинець лежить у кутку кабіни і позирає навколо хижими, вовчими очима.

— Як ви себе почуваєте, Рум?.. — почувся стурбований голос капітана Зорі Надії. — Негайно ввімкніть пристрої на дистанційне керування. До вас наближається перша вибухова хвиля.

Рум виконав наказ і глянув у праве віконце кабіни. Фази атомного вибуху над Уранією розвивалися далі. Масштаби явища були просто неймовірні: полум'я вже охопило півнеба. Але коли Рум поглянув у протилежний бік, він побачив ще страшніше: з півночі сунув чорно-багряний вал, якому не було кінця-краю. Він вбирав у себе хмари й воду, запинав увесь Бурхливий океан…

Рум зручніше вмостився в кріслі, заплющив очі. Він був безсилий боротися проти вибухової хвилі. Єдина надія — на автомати керування.

Ще кілька секунд — і раптом ракетоплан гойднувся…

Нестерпний біль пронизав очі Рума. Холодом опекло мозок. Навалилася пітьма — важка, непроникна. І, нарешті, все зникло.

Коли планета зойкнула