Розділ «Частина друга Напередодні»

Клацнув вимикач. Потьмяніло світло електричних ламп у бункері. Спалахнув екран.

— Пильнуй, Тессі! — голос у Кольріджа хрипкий, схвильований. — Зараз ти побачиш те, чого не бачив, крім нас, ніхто!

Збігло ще кілька секунд. І враз крізь стіни бункера долинув тихий свист. Він голоснішав, підвищуючись в тоні, потім стих. А на екрані спалахнуло неприродне жовто-фіолетове світло. Воно било з щілини між захисними цеглинами, легко пронизувало підставлений апарат, товсту свинцеву плиту, бетонний куб і аж за ним уривалося тупим, пухнастим стовпом.

— Антинейтрони? — пошепки запитала Тессі.

Їй ніхто не відповів. І батько, і Кольрідж клацали перемикачами, не відводячи очей од екрана.

А сніп жовто-фіолетових променів яскравішав, яснішав. Його колір досі лишався незмінним на всьому протязі. Та ось за апаратом, що його Тессі назвала «холодильником», з'явився віночок зеленого сяйва.

— Пильнуй, Тессі!

Затамувавши подих, дивилася дівчина на чудесну гру світла. Віночок виростав, розпадався на окремі пасма. А ті, в свою чергу, розсипались на волохаті довгі нитки. Вже не було жовтого й фіолетового — весь «холодильник» оповило буйне зелене полум'я.

— Досить, Кольрідж!

Клацнув вимикач. Пасмо зникло з космотрона, однак таємничий апарат сяяв, не згасаючи.

До нього неквапно підповзла «міс Доллі», схопила за спеціальний гак, перенесла до кабіни ліфта. Площадка ковзнула вниз. Отвір закрився важкою металевою плитою.

Витираючи піт з обличчя, Кольрідж підвівся, пильними розумними очима глянув на Тессі.

— Ну, як?

— Красиво! — тихо відповіла вона.

— Красиво… Ні, Тессі, це — жахливо!

— Чому?

— Апарат зараз спуститься в глибоку підземну камеру, а тоді відкриється. В нього рине повітря — звичайне повітря…

— Ну, і що?

— Побачиш…

Чекати довелося недовго. Хвилин через три на пульті спалахнула червона лампочка. На екрані знову з'явився оповитий зеленим сяйвом «холодильник». Тепер він стояв посередині невисокого склепистого приміщення.